Аналіз вірша "Мій дух як ніч"Вірш "Мій дух як ніч..." відноситься до циклу "Єврейські мелодії", Байрон створив його під враженням від Старого Завіту Біблії, якої тоді захопився. Відомі біблійні історії зацікавили його не стільки драматизмом зображених подій, скільки почуттями і пристрастями, що нуртують у душах біблійних героїв. Поет перепел старозавітні історії, наповнивши їх суто романтичним духом настроями самотності і відчаю та мужності випав у важких випробуваннях, посланих долею. Цей цикл близький до "східних поем". Ліричний герой ніби хоче висловити біль свого серця, споглядаючи руїни минулих ідеалів і радощів. Сюжетною основою вірша "Мій дух як ніч..." історія старозавітних царя Саула і співака Давида. По біблійній традиції Саул уособлення правителя, який отримав владу Божою волею, але став неугодним Господа, тому що відвернувся від нього. Спочатку він навіть відмовляється від царських почестей, сам працює на власному полі, а потім прибирає себе все більше владних повноважень і навіть перестає визнавати божественну волю. Бог, відрікшись від Саула, проявляє прихильність юного пастуха Давида, красивого світловолосого юнака. Саул наближає хлопця до себе. Його душу крає злий дух, якого можуть відігнати тільки чарівні звуки Давида арфи. За біблійною традицією саме Давид вважається автором Книги псалмів ("Псалми Давидові") - гімнів, звернених до Господа, тому його слово і пісню чує Бог. Юний поет подружився з сином Саула і одружився на його дочці. Перемоги на полі бою зробили співака надзвичайно популярним у народі. І тоді Саул задумав вбити юнака, навіть не підозрюючи, що загине сам, а Давид після його смерті стане царем. Вірш Байрона - це звернення-монолог Саула до Давида. Його душа, знемагаючи від неймовірного страждання: "Його дух, як ніч"; а серце розірветься через муки, так як доверху наповнений тяжкими образами. Ніщо не може втішити царя, крім божественного звуку арфи, адже вона знаходиться в руках співака, чиї пісні люби Господа. Чого прагне Саул: веселощів, задоволення або ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам'яніла, адже він ще здатний чути "голос арфи". Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози покотились з його очей:Ще надія в серці спить,Її розбудить дороге спів.Сльоза - вона втече,Поки мій мозок не згорів.Але суворо й смутно грай.Додай жалю в свій перший звук.Молю тебе, заплакати дай,Інакше розпадеться серце з мук.Цей мотив плачу (скорботи, жалоби) характерний для лірики романтиків, адже він є символом живої, чутливої душі, ознакою "життя духу". Похмурий настрій вірша підкреслено низкою ключових слів: ніч, борошна, сльоза, образа, шкода, страждання. Сюжетну основу вірша поет ніби виносить за дужки". Ні натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії немає. Перед нами виникає скорботний образ особистості, який мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, яке може дати їй музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому його душі так важко, що його серце може розірватися від страшних мук. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворила вірш образ-алегорію стражденної душі, яка прагне спокою і умиротворення, але вже ніде не може його знайти...
Сюжетною основою вірша "Мій дух як ніч..." історія старозавітних царя Саула і співака Давида. По біблійній традиції Саул уособлення правителя, який отримав владу Божою волею, але став неугодним Господа, тому що відвернувся від нього. Спочатку він навіть відмовляється від царських почестей, сам працює на власному полі, а потім прибирає себе все більше владних повноважень і навіть перестає визнавати божественну волю. Бог, відрікшись від Саула, проявляє прихильність юного пастуха Давида, красивого світловолосого юнака. Саул наближає хлопця до себе. Його душу крає злий дух, якого можуть відігнати тільки чарівні звуки Давида арфи. За біблійною традицією саме Давид вважається автором Книги псалмів ("Псалми Давидові") - гімнів, звернених до Господа, тому його слово і пісню чує Бог. Юний поет подружився з сином Саула і одружився на його дочці. Перемоги на полі бою зробили співака надзвичайно популярним у народі. І тоді Саул задумав вбити юнака, навіть не підозрюючи, що загине сам, а Давид після його смерті стане царем.
Вірш Байрона - це звернення-монолог Саула до Давида. Його душа, знемагаючи від неймовірного страждання: "Його дух, як ніч"; а серце розірветься через муки, так як доверху наповнений тяжкими образами. Ніщо не може втішити царя, крім божественного звуку арфи, адже вона знаходиться в руках співака, чиї пісні люби Господа. Чого прагне Саул: веселощів, задоволення або ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам'яніла, адже він ще здатний чути "голос арфи". Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози покотились з його очей:Ще надія в серці спить,Її розбудить дороге спів.Сльоза - вона втече,Поки мій мозок не згорів.Але суворо й смутно грай.Додай жалю в свій перший звук.Молю тебе, заплакати дай,Інакше розпадеться серце з мук.Цей мотив плачу (скорботи, жалоби) характерний для лірики романтиків, адже він є символом живої, чутливої душі, ознакою "життя духу". Похмурий настрій вірша підкреслено низкою ключових слів: ніч, борошна, сльоза, образа, шкода, страждання.
Сюжетну основу вірша поет ніби виносить за дужки". Ні натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії немає. Перед нами виникає скорботний образ особистості, який мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, яке може дати їй музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому його душі так важко, що його серце може розірватися від страшних мук. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворила вірш образ-алегорію стражденної душі, яка прагне спокою і умиротворення, але вже ніде не може його знайти...