Другим родом философской лирики Пушкина после-декабрьского периода были лирические пьесы-признания, одним из лучших образцов которых явилось стихотворение 1828 г. «Воспоминание» . Это стихотворение Пушкина - как, впрочем, и многие другие - трудно отнести к жанру чисто философских произведений, но это вовсе не отменяет глубокой связи и этого, и других подобных стихотворений Пушкина с философским направлением в русской поэзии. В своем окончательном печатном варианте «Воспоминание» содержит 16 стихов:
* Когда для смертного умолкнет шумный день * И на немые стогны града * Полупрозрачная наляжет ночи тень * И сон, дневных трудов награда, * В то время для меня влачатся в тишине * Часы томительного бденья: * В бездействии ночном живей горят во мне * Змеи сердечной угрызенья; * Мечты кипят; в уме, подавленном тоской, * Теснится тяжких дум избыток; * Воспоминания безмолвно предо мной * Свой длинный развивают свиток; * И с отвращением читая жизнь мою, * Я трепещу и проклинаю, * И горько жалуюсь, и горько слезы лью, * Но строк печальных не смываю.
В черновом варианте стихотворения было еще 20 строк, которые при публикации Пушкин отбросил. В них раскрывалось точное до деталей содержание воспоминаний, давались намеками указания на реальных прототипов и пр. Отбросив эти подробности, Пушкин сделал свое стихотворение более обобщенным и общезначимым. Таким образом, значимость и философский, хотя бы до некоторой степени, характер стихотворения были в самой авторской установке, к этому Пушкин явно стремился, о чем и говорит сокращение текста при его издании. Интересно, что Лев Толстой, особенно любивший «Воспоминание» , воспринимал его не как слово о Пушкине только, но и о нем, Льве Толстом. Для него, как и для многих других читателей Пушкина, это стихотворение будет иметь общечеловеческий и тем самым философский смысл и значение.
Этому общечеловеческому и философскому звучанию стихотворения не в малой мере и его язык, вся его приподнятая над бытом языковая атмосфера повествования. Язык «Воспоминания» не столь сгущенно-архаический, как язык «Пророка» , но тем не менее достаточно высокий и близкий державинскому. В стихотворении - книжно-приподнятые слова, слова: «смертного» , «стогны града» , «бденья» и др. Не менее книжные и не менее высокие по звучанию метафоры: «свой длинный развивает свиток» , «змеи сердечной угрызенья» и т. д. У Пушкина все это приметы того языка, который должен выразить поэтическую мысль не индивидуального, а общего значения.
Ча́рлз Ді́ккенс англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи. народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона.Спокійне життя раптово закінчилося, коли Джон Діккенс, батько Чарлза, вліз у борги й був ув'язнений в борговій в'язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, до родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. .Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в ПарижіПерше оповідання Діккенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. Наступного року він винайнав кімнату в Фернівалс-Інні й взявся за політичну журналістику, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією..9 червня 1865, коли Діккенс із Тернан поверталися з Парижа, потяг, в якому вони їхали, з'їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неукодженим. Він намагався до потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис «Нашого спільного друга», й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами «Сигнальник», в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі.
* Когда для смертного умолкнет шумный день
* И на немые стогны града
* Полупрозрачная наляжет ночи тень
* И сон, дневных трудов награда,
* В то время для меня влачатся в тишине
* Часы томительного бденья:
* В бездействии ночном живей горят во мне
* Змеи сердечной угрызенья;
* Мечты кипят; в уме, подавленном тоской,
* Теснится тяжких дум избыток;
* Воспоминания безмолвно предо мной
* Свой длинный развивают свиток;
* И с отвращением читая жизнь мою,
* Я трепещу и проклинаю,
* И горько жалуюсь, и горько слезы лью,
* Но строк печальных не смываю.
В черновом варианте стихотворения было еще 20 строк, которые при публикации Пушкин отбросил. В них раскрывалось точное до деталей содержание воспоминаний, давались намеками указания на реальных прототипов и пр. Отбросив эти подробности, Пушкин сделал свое стихотворение более обобщенным и общезначимым. Таким образом, значимость и философский, хотя бы до некоторой степени, характер стихотворения были в самой авторской установке, к этому Пушкин явно стремился, о чем и говорит сокращение текста при его издании. Интересно, что Лев Толстой, особенно любивший «Воспоминание» , воспринимал его не как слово о Пушкине только, но и о нем, Льве Толстом. Для него, как и для многих других читателей Пушкина, это стихотворение будет иметь общечеловеческий и тем самым философский смысл и значение.
Этому общечеловеческому и философскому звучанию стихотворения не в малой мере и его язык, вся его приподнятая над бытом языковая атмосфера повествования. Язык «Воспоминания» не столь сгущенно-архаический, как язык «Пророка» , но тем не менее достаточно высокий и близкий державинскому. В стихотворении - книжно-приподнятые слова, слова: «смертного» , «стогны града» , «бденья» и др. Не менее книжные и не менее высокие по звучанию метафоры: «свой длинный развивает свиток» , «змеи сердечной угрызенья» и т. д. У Пушкина все это приметы того языка, который должен выразить поэтическую мысль не индивидуального, а общего значения.
народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона.Спокійне життя раптово закінчилося, коли Джон Діккенс, батько Чарлза, вліз у борги й був ув'язнений в борговій в'язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, до родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. .Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в ПарижіПерше оповідання Діккенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. Наступного року він винайнав кімнату в Фернівалс-Інні й взявся за політичну журналістику, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією..9 червня 1865, коли Діккенс із Тернан поверталися з Парижа, потяг, в якому вони їхали, з'їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неукодженим. Він намагався до потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис «Нашого спільного друга», й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами «Сигнальник», в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі.