Анализ стихотворения Аполлона Александровича Григорьева "Героям нашего времени" Нет, нет — наш путь иной… И дик, и страшен вам,
Чернильных жарких битв копеечным бойцам,
Подъятый факел Немезиды;
Вам низость по душе, вам смех страшнее зла,
Вы сердцем любите лишь лай из-за угла
Да бой петуший за обиды!
И где же вам любить, и где же вам страдать
Страданием любви распятого за братий?
И где же вам чело бестрепетно подъять
Пред взмахом топора общественных понятий?
Нет, нет — наш путь иной, и крест не вам нести:
Тяжел, не по плечам, и вы па полпути
Сробеете пред общим криком,
Зане на трапезе божественной любви
Вы не причастники, не ратоборцы вы
О благородном и великом.
И жребий жалкий ваш, до пошлости смешной,
Пророки ваши вам воспели…
За сплетни праздные, за эгоизм больной,
В скотском бесстрастии и с гордостью немой,
Без сожаления и цели,
Безумно погибать и завещать друзьям
Всю пустоту души и весь печальный хлам
Пустых и детских грез, да шаткое безверье;
Иль целый век звонить досужим языком
О чуждом вовсе вам великом и святом
С богохуленьем лицемерья!..
Нет, нет — наш путь иной! Вы не видали их,
Египта древнего живущих изваянии,
С очами тихими, недвижных и немых,
С челом, сияющим от царственных венчаний.
Вы не видали их, — в недвижных их чертах
Вы жизни страшных тайн бесстрашного сознанья
С надеждой не прочли: им книга упованья
По воле вечного начертана в звездах.
Но вы не зрели их, не видели меж нами
И теми сфинксами таинственную связь…
Иль, если б видели, — нечистыми руками
С подножий совлекли б, чтоб уравнять их с вами,
В демагогическую грязь!
1. Дата создания. Этап жизни поэта.
2. О чем говорится (тема, идея).
3. Композиция.
4. Основные образы.
5. Средства выразительности.
6. Ритмический рисунок (ямб, хорей и т.п.)
7. Свое отношение.
Ел қамқоршысы-Қыпшақ СейітқұлҚыпшақ Сейітқұл отыз үйлі тобрымен, жұрттың тегіс аттаныс барымтасы бар уақытта, бұл отыз үй кедейді қалайынша етсем байытып, халық қатарына қосамын деп ойға қалды. Сауда етуге мал жоқ, барымтамен мал алсам, бір күндерде жау да бізден қуып алады, ақырында бұрынғылардың айтып кетуінше, жортуыл басы жолда қалса керек. Соның бәрін де шамалап қарап, ақыр бір қыялға түсіп, Сейітқұл әуелі мекен еткендей бір орын іздеді. Көп жерлерді кезіп жүріп, ақырында Торғай төресіндегі Қабырға деген өзен-судың бойына тоқтады. Мына жақта Үргеніш, Қоқаннан, мына жақта қалмақтан шетірек және жаманшылық болса, қалың Қыпшақ деген руға жақынырақ екен деп, сол жерді ұнатып қайтқан соң, қысты өткізіп, жаздың жылы уақытында кедейлерді жалаңаш-жалпы көшіріп, Қабырға бойына алып келді. Сейітқұлдың бір ағасы бар еді, жол жүріп, ұрлық, барымтаны әдет еткен; інісінің қанша айтқан ақылына болмай, үш-төрт үймен жалғыз-ақ сол көшпей, ескі орны Түркістан жағында қалды.
Қабырғаның бойына келген соң, Сейітқұл қолына кетпен алып, отыз үйлі кедейіне де кетпен беріп, жер тегістеп, егін егуге кірісті. Түркістан жағында көрген үлгісімен судан арық қазып шығарып, егінге су жіберді. Егіні піскен соң орып, жыйып алып, артығын төңірегіндегі көшпелі
елге сатып, мал етті. Жаңа мекен еткен жеріне орныққан соң, Сейітқұл егінді жылдан-жылға күшейтіп, арық басына шығыр салып, суды шығырмен айдап, астықтың (ол күнде бидай, тары, арпа егеді) артығын төңіректегі елге малға айырбас етумен, бұлардың малдары көбейіп, бай болды. Мұны көріп әрбір көшпелі елдегі жарлы-жақыбайлар да келіп, Сейітқұлға қосылып келіп, бес-алты жылда Сейітқұл елі деген төрт жүз үйге таянды дейді.
Сейітқұлдың өзі де, жыйылған халқы да адалдары көбейіп, бай болды, ел жыйылып Сейітқұл жұрт ағасы болды, енді сол жұртының адал бейнет, табан ет, мандай терімен тапқан дәулетін аңдыған жаудан, ұрыдан, даладағы бөріден сақтаудың қамын ойлап, уайымға қалды. Солардан сақтану үшін, Сейітқұл жұртын жыйып кеңесіп, судың бір қолайлы жеріне шымнан биік қорған салдырды, малдарына реттеп бақташы, қару-жарақты қарауыл шыңдауыл жүргізді. Бұлардың былайша бір ауызға қарап бекінген халық екенін байқаған соң, малға қызыққан сырттағы көшпелі халықтар батып келе алмады. Бұл жағынан көңілі тыныш болған соң, Сейітқұл енді Бұхара, Қоқанға мал айдатып, ол кенттерден қазақ қолды әртүрлі товар алдырып, жылда егін піскен уакытта манағы қорғанда жәрмеңке реуішті базар болды. Көшпелі халық белгілі уақытта малын, жүн-жабағысын,
тері-терсегін келтіріп, егіншілер оларға астығын, товарын айырбас етіп, осы қалыпша бір жағы егін, бір жағы саудамен Сейітқұлдың жұрты жұрттан асқан бай болыпты.
Манағы Сейітқұлдың ағасы аттаныс-түсіспен жұрттың малын ұрлап бай боламын деп жүргенде, Қонырат жағында қолға түсіп, кім екені де белгісіз, біреу өлтіріп кетіпті; қалған мал-жанын ұрының малы деп Түркістан әкімдері талап алып, жамағаттарын Сейтқұл көп жылдар іздетіп, таптырып, қасына алыпты-мыс.
Сейітқұл, құрметті Тілеу Сейдалин сұлтанның айтуы бойынша, 1830-шы жылдарда өтіпті-міс. Сол данышпан кісінің ақылымен егінді әдет еткен
халық Қабырға суының бойында әлі көп. Жарлы болып, бөтен кәсібі жоқ кісілер Торғай жағында дереу егінге айналады, ерінбей азаптанса, бірнеше жылда түзеліп, халық қатарына қосылады
Объяснение:
Події відбувалися у сел івка, нині зруйнованому під час татарського набігу.
івчани зайшли сюди з-за Дніпра, а тому що зупинились на тому місці на самого , тож і прозвали своє село івкою. <...>
У цьому селі жив славний козацький рід Судаків: сімдесятирічний дід Андрій, його син Степан із жінкою Палажкою, онуки Петро, п’ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна онучка Ганна.
Петро пішов на Запорожжя, а молодших виховував дідусь.
Однієї ночі на село напали татари. Діда Андрія і Палажку вбили, Степана та Ганну захопили в полон. Павлусь сховався у бур’янах, ускочив на татарського коня і став тікати. Поранений стрілою, він виїхав у широкий степ, залишаючи позаду пожежу.
II
Спить під Свиридовою могилою кремезний козак Семен Непорадний. Раптом до нього підбіг ворожий кінь із пораненим хлопчиськом. Розпитавши хлопця, козак помітив, що в сідлі коня сховані червінці. До Семена та хлопця приєдналися козаки із Запорожжя, ватага Тріски Остапа. Серед них були бандурист — дід Панас — і брат Павла — Петро Судак. Брати зустрілися й зраділи. Козаки вирішили спочити, а потім вистежити нападників.
III
Коли козаки спали, на варті залишився Непорадний. Він помітив татарина і спіймав його на аркан. Зав’язалась боротьба, але козак переміг. Ворог зізнався, що в загоні татар було чотириста. <...>
Ватажкував славний Мустафа-ага, син Ібрагіма, ханського Девлет-гірея. <...>
Раптом козаків оточила сотня Андрія Недолі. Козаки порадилися й об’єдналися, залишивши ватажком Недолю. Бранець надумав обмінятися із Павлусем сідлами, але Непорадний не дозволив обдурити хлопця, бо в сідлі багато червінців. Козаки вирішили підійти під татарський кіш і виманити ворога.
IV
Павлусь перший раз став свідком битви із татарами.
<...> У козаків аж руки мліли, а татари змішались так, що один другого рубав. <...>
Під час битви загинув славний козак Тріска. Семен Непорадний захопив у полон самого Мустафу-ага, а перший бранець перейшов на бік козаків. Відправили козака Тихона із Мустафою до полковника.
V
Деяким бранцям татар пощастило втекти. Серед них був і Степан, батько Петра й Павла. Рідні зустрілися івчани приєдналися до козаків. Вони наздогнали татарський табір і захопили. Але Ганни серед бранців не знайшли.
Через лють за сестру Павлусь уперше вбив полоненого татарина. Хлопець благав рідних їхати до Криму за сестрою, але батько із братом не погоджувались. Уночі Павлусь сам вирушив рятувати Ганну. Недоля сказав, що з нього вийде кошовий, якщо повернеться цілий.
VI
Довго мандрував Павлусь і зустрів харциза Карого. Карий обдурив хлопця і продав його татарам-крамарям. Забравши коня із червінцями, подався потурнака на Січ. Невдовзі його зустріли козаки, Непорадний пізнав коня Павлуся. Харциза схопили і віддали до рук татарина Гусейна. Колись давно Карий пограбував його та зарізав батька. Гусейн страшно помстився за це. Він зарізав Карого й поволік у степ.
VII
У татарських крамарів Павлусь учився татарської мови.
<...> Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно. <...>
Павлуся купив Сулейман-ефенді, він привів його у село Коджамбаку, де мешкав його син Мустафа й потурнак Ібрагім. У цьому домі він познайомився із земляком Остапом Швидким. Мустафа підмовляв Павлуся на бусурманську віру, але той відмовився. За це його висікли та призначили до конюхів. Через деякий час сміливий хлопець тікає, але його схопив татарин. Павлусь удав, що їхав по знахаря за наказом Мустафи. Хлопець повертається до двору. За спробу втекти його засуджують на двадцять дротянок. Тільки покарання не сталося. До воріт під’їхав мулла і звернувся до бранців. Девлет-гірей розшукує свого сина Мустафу. Павлусь сказав, що знає про його долю. Мулла забирає хлопця до Девлет-гірея.
VIII
<...> Девлет-гірей мешкав у столиці кримського хана, в Бахчисараї. <...>
Павлусь розповів, що подробиці з подальшої долі Мустафи-ага знає сестра Ганна. Девлет-гірей наказав знайти дівчину. Ганну привезли, брат із сестрою зустрілися. Павлусь розповів про свій задум. Девлет-гірей вислухав дівчину та надіслав послів з викупом до лубенського полковника.
IX
Довго чекали звістки про Мустафу. І ось він повернувся живий і здоровий. Девлет-гірей додержав слова і пообіцяв відпустити Павла та Ганнусю. Павлусь не забув і про свого земляка Остапа Швидкого. Девлет- гірей звільнив його за проханням хлопця.
<...> — Добре в тебе серце, хлопче! — сказав Девлет-гірей. <...>
https://ukrlit.net/short2014/114.html
НТБ УДУНТ 2021 Всі права захищені
Developed by Humans
49010, Україна, Дніпро, вул. Ак.Лазаряна, 2
+38 (056) 371-51-05
[email protected], [email protected]