В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Д
Другие предметы
Х
Химия
М
Музыка
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
Р
Русский язык
У
Українська література
Ф
Французский язык
П
Психология
А
Алгебра
О
Обществознание
М
МХК
В
Видео-ответы
Г
География
П
Право
Г
Геометрия
А
Английский язык
И
Информатика
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
Asahimura
Asahimura
02.09.2022 07:29 •  Литература

Анализ стихотворения. Борис Пастернак-"Страшная сказка".
1)Автор, название, год написания.
2)История создания.
3)Жанр своеобразия.
4)Место стихотворения в творчестве поэта.
5) Движение мысли автора от начала к концу(о чем?).
6)Особенности самовыражения лирического героя.
7) Композиция
8) Ассоциации (художественные, жизненные,музыкальные, живописные).
9) Художественно выразительные средства.
10)Свои размышления.

Показать ответ
Ответ:
lasyaaa
lasyaaa
04.07.2020 20:53



«Свободен я, – сказал стрелок, – 

Во времени моем!» 

ответил Робин: «Буду я 

Твоим проводником».


«Я здесь изгнанника ищу, 

Чье имя Робин Гуд. 

Желанней встретить мне его, 

Чем золотой сосуд».


«Ты встретишь Робина, стрелок, 

Когда пойдешь со мной; 

В зеленой роще мы сперва 

Потешимся игрой.

Сперва покажем ловкость мы, 

Избрав вот эту весь. 

И встретится нам Робин Гуд, 

Быть может, скоро здесь».


Они нарезали кустов 

В лесу, где вился хмель. 

И наплели из них крестов, 

Стрелять желая в цель.


«Начни же, – молвил Робин Гуд, – 

Начни, товарищ мой!» 

«О, нет, клянусь, – ответил тот, – 

Я стану за тобой».


И первый выстрел Гуда в цель 

Был мимо на вершок; 

Хоть ловок незнакомец был, 

Но так стрелять не мог.


Своей второй стрелой стрелок 

Слегка царапнул хмель, 

Но Робин выпустил стрелу 

И расщепляет цель.


Сказал он: «Бог тебя храни, 

Стрелял ты славно тут, 

И если сердце, как рука, 

Тебя не лучше Гуд».


«Скажи ты имя мне свое?» – 

Стрелок спросил его. 

«Нет, – Робин отвечал, – пока 

Не скажешь своего».


Тот молвил: «Я живу в горах, 

Чтоб Робина поймать, 

И кличут Гай Гисборн, когда 

Хотят меня позвать.


«Живу в лесу я, – был ответ, – 

Давно тебя дразня, 

Я Бернисдельский Робин Гуд, 

И ты искал меня».


Безродный каждый видеть мог 

Усладу для очей: 

Смотреть на бьющихся стрелков, 

На темный блеск мечей.


На то, как бились те стрелки, 

Мог два часа взирать; 

Ни Робин Гуд, ни Гай Гисборн 

Не думали бежать.


Но спотыкнулся Робин Гуд 

О маленький пенек, 

Со страшной силой Гай Гисборн 


его ударил в бок.


меня, – воскликнул Гуд, – 

Христова Мать. 

Не подобает никому 

До срока умирать».


Воззвал к Марии Робин Гуд 

И вновь исполнен сил, 

И, сзади нанеся удар, 

Он Гая уложил.


Схватил он голову врага, 

Воткнул на длинный лук: 

«Ты был изменником всю жизнь 

И кончил быть им вдруг».


И Робин взял ирландский нож, 

Лицо изрезал он; 

Один узнал бы Гая, кто 

Не женщиной рожден.


И молвил: «Ну, лежи, сэр Гай, 

Своей судьбе будь рад; 

За злой удар моей руки 

Возьмешь ты мой наряд».


Он свой надел на Гая плащ, 

Что зеленей листвы; 

Сам конской шкурой облечен 

От ног до головы.


«Твой лук, и стрелы, и трубу 

Возьму с собой я вдаль, 

Я навестить моих людей 

Отправлюсь в Бернисдаль».


И в путь пустился Робин Гуд, 

В рог Гая затрубив; 

Над Джоном Маленьким склонясь, 

Услышал звук шериф.


«Послушайте, – сказал шериф, 

– Свершился правый суд. 

Рог Гая трубит потому, 

Что умер Робин Гуд.


Сегодня рано загремел 

Сэр Гай Гисборна рог». 

А вот и в шкуре конской сам 

Подходит к ним стрелок.


«Проси, чего ты хочешь, Гай, 

Я все тебе дать рад». 

«Не нужно, – Робин отвечал, 

– Мне никаких наград.


Повержен мною господин. 

Позволь убить слугу; 

И никаких других наград 

Просить я не могу».


«Безумец, – отвечал шериф, 

– Ты б мог богатым стать. 

Но раз так мало просишь ты, 

Могу ль я отказать?»


Услышал господина Джон 

И понял – час настал. 

«С Христовой силой в небесах 

Свободен я», – сказал.


Вот к Джону, развязать его, 

Нагнулся Робин Гуд, 

Но только стража и шериф 

Опять его возьмут.


«Ступайте, – молвил Робин Гуд, – 

Подалее от глаз, 

Ведь исповедь подслушивать 

Не принято у нас».


Взял Робин свой ирландский нож, 

Разрезал путы рук 

И ног, а после Джону дал, 

Как дар, сэр Гая лук.


Джон поднял лук и наложил 

Стрелу на рукоять, 

И это увидал шериф 

И бросился бежать.


Бежал обратно в Ноттингам, 

Как только мог, шериф, 

И стража бросилась за ним, 

Его опередив.


Но как он быстро ни бежал 

И как ни прыгал он, 

Стрелою в спину угодил 

Ему веселый Джон.

0,0(0 оценок)
Ответ:
NOKANplay
NOKANplay
01.06.2023 05:47

Яка головна думка головна ідея «Євгенія Онєгіна» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Читаючи «Євгенія Онєгіна», здається спочатку, що автор нічого не хотів їм довести, ніякої ясної, конкретної ідеї у свій роман не вкладав. Він показує нам різноманітні картини російського життя, розгортає перед нами долі різних людей, малює характерні для епохи типи представників дворянського суспільства – словом, зображує дійсність такий, яка вона є, у всій її життєвій правді, нічого не підбираючи спеціально, ніяких подій не згущаючи навмисно. Але якщо уважно вдивитися в те життя, що малює Пушкін у романі, вдуматися в ту правду, що він нам показує, то поневоле читач повинен прийти до певних висновків: неправильно, недобре влаштоване те життя, що так широко й багато розгорнуло перед нами Пушкін! Щасливими можуть бути в ній тільки самовдоволені паскудники, обивателі, посередності, люди, що коштують на невисокому моральному й розумовому рівні, начебто сільських сусідів Онєгіна або батька Тетяни й Ольги – «доброго малого», що ніколи не читали книг і считавшего їх «порожньою іграшкою», що проводили своє спокійне життя в їжі й питві… Такий же виявилася й Ольга, що незабаром забула свого вбитий нареченого й нашедшая щастя в шлюбі з молодим офіцером; така ж була і її мати, насильно видана за нелюбиму людину; вона

* Рвалася й плакала спочатку,

* Із чоловіком ледве не розвелася;

* Потім господарством зайнялася,

* Звикла й задоволена стала.

Люди ж шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні. Або вони гинуть, як Ленский, і притім у значній мірі з вини свого неправильного відношення до життя, або ж продовжують жити зі спустошеною душею, без надій на щастя, як Онєгін і Тетяна. Ні багатство, ні високе положення в суспільстві анітрошки не полегшують їм життя. Знаходити задоволення, щастя в роботі для якої-небудь високої мети, для до ншим вони не в змозі по своєму вихованню й положенню, а влаштувати собі особисте щастя їм заважає їхній характер, їхньої помилки, пов’язані з їхнім вихованням і положенням. Вони усвідомлюють ці помилки, але занадто пізно, щоб їх можна було виправити.

Пушкін чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по своїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Поміщицький, кріпосницький лад, непосильна важка праця селян і повне неробство поміщиків, панів робили нещасними, перекручували життя не тільки кріпосних рабів, але й кращих, найбільш чуйних з їхніх панів. Це смутне переконання в ненормальності всього життєвого укладу, у неможливості теперішнього щастя, у тім, що майже немає в навколишнього поета дворянському суспільстві шляхетних, чесних людей, звучить у Пушкіна й у ліричних відступах «Євгенія Онєгіна».Наприкінці шостої глави надзвичайно сильними й різкими вираженнями Пушкін характеризує те саме світське, дворянське суспільство, що він зображує у своєму романі, те середовище, що невблаганно спотворює, черствит, озлобляє всяку чисту, шляхетну душу, що потрапила в цю обстановку. Хіба тільки високий поетичний дарунок, «поетичне натхнення» може врятувати від духовного розкладання людини, вихованого цим середовищем і обертового в ній. В остаточному тексті роману Пушкін скоротив ці гіркі випади проти світського суспільства, а повний текст переніс у примітки до роману в останніх смутних рядках роману. Поет заздрить людям, що рано покинули життя з її прикростями:

* Блаженний, хто свято життя рано

* Залишив, не допивши до дна

* Келиха повного вина,

* Хто не дочел її роману

* И раптом умів розстатися з ним,

* Як я з Онєгіним моїм.

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Литература
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота