Анализ стихотворения. Борис Пастернак-"Страшная сказка".
1)Автор, название, год написания.
2)История создания.
3)Жанр своеобразия.
4)Место стихотворения в творчестве поэта.
5) Движение мысли автора от начала к концу(о чем?).
6)Особенности самовыражения лирического героя.
7) Композиция
8) Ассоциации (художественные, жизненные,музыкальные, живописные).
9) Художественно выразительные средства.
10)Свои размышления.
«Свободен я, – сказал стрелок, –
Во времени моем!»
ответил Робин: «Буду я
Твоим проводником».
«Я здесь изгнанника ищу,
Чье имя Робин Гуд.
Желанней встретить мне его,
Чем золотой сосуд».
«Ты встретишь Робина, стрелок,
Когда пойдешь со мной;
В зеленой роще мы сперва
Потешимся игрой.
Сперва покажем ловкость мы,
Избрав вот эту весь.
И встретится нам Робин Гуд,
Быть может, скоро здесь».
Они нарезали кустов
В лесу, где вился хмель.
И наплели из них крестов,
Стрелять желая в цель.
«Начни же, – молвил Робин Гуд, –
Начни, товарищ мой!»
«О, нет, клянусь, – ответил тот, –
Я стану за тобой».
И первый выстрел Гуда в цель
Был мимо на вершок;
Хоть ловок незнакомец был,
Но так стрелять не мог.
Своей второй стрелой стрелок
Слегка царапнул хмель,
Но Робин выпустил стрелу
И расщепляет цель.
Сказал он: «Бог тебя храни,
Стрелял ты славно тут,
И если сердце, как рука,
Тебя не лучше Гуд».
«Скажи ты имя мне свое?» –
Стрелок спросил его.
«Нет, – Робин отвечал, – пока
Не скажешь своего».
Тот молвил: «Я живу в горах,
Чтоб Робина поймать,
И кличут Гай Гисборн, когда
Хотят меня позвать.
«Живу в лесу я, – был ответ, –
Давно тебя дразня,
Я Бернисдельский Робин Гуд,
И ты искал меня».
Безродный каждый видеть мог
Усладу для очей:
Смотреть на бьющихся стрелков,
На темный блеск мечей.
На то, как бились те стрелки,
Мог два часа взирать;
Ни Робин Гуд, ни Гай Гисборн
Не думали бежать.
Но спотыкнулся Робин Гуд
О маленький пенек,
Со страшной силой Гай Гисборн
его ударил в бок.
меня, – воскликнул Гуд, –
Христова Мать.
Не подобает никому
До срока умирать».
Воззвал к Марии Робин Гуд
И вновь исполнен сил,
И, сзади нанеся удар,
Он Гая уложил.
Схватил он голову врага,
Воткнул на длинный лук:
«Ты был изменником всю жизнь
И кончил быть им вдруг».
И Робин взял ирландский нож,
Лицо изрезал он;
Один узнал бы Гая, кто
Не женщиной рожден.
И молвил: «Ну, лежи, сэр Гай,
Своей судьбе будь рад;
За злой удар моей руки
Возьмешь ты мой наряд».
Он свой надел на Гая плащ,
Что зеленей листвы;
Сам конской шкурой облечен
От ног до головы.
«Твой лук, и стрелы, и трубу
Возьму с собой я вдаль,
Я навестить моих людей
Отправлюсь в Бернисдаль».
И в путь пустился Робин Гуд,
В рог Гая затрубив;
Над Джоном Маленьким склонясь,
Услышал звук шериф.
«Послушайте, – сказал шериф,
– Свершился правый суд.
Рог Гая трубит потому,
Что умер Робин Гуд.
Сегодня рано загремел
Сэр Гай Гисборна рог».
А вот и в шкуре конской сам
Подходит к ним стрелок.
«Проси, чего ты хочешь, Гай,
Я все тебе дать рад».
«Не нужно, – Робин отвечал,
– Мне никаких наград.
Повержен мною господин.
Позволь убить слугу;
И никаких других наград
Просить я не могу».
«Безумец, – отвечал шериф,
– Ты б мог богатым стать.
Но раз так мало просишь ты,
Могу ль я отказать?»
Услышал господина Джон
И понял – час настал.
«С Христовой силой в небесах
Свободен я», – сказал.
Вот к Джону, развязать его,
Нагнулся Робин Гуд,
Но только стража и шериф
Опять его возьмут.
«Ступайте, – молвил Робин Гуд, –
Подалее от глаз,
Ведь исповедь подслушивать
Не принято у нас».
Взял Робин свой ирландский нож,
Разрезал путы рук
И ног, а после Джону дал,
Как дар, сэр Гая лук.
Джон поднял лук и наложил
Стрелу на рукоять,
И это увидал шериф
И бросился бежать.
Бежал обратно в Ноттингам,
Как только мог, шериф,
И стража бросилась за ним,
Его опередив.
Но как он быстро ни бежал
И как ни прыгал он,
Стрелою в спину угодил
Ему веселый Джон.
Яка головна думка головна ідея «Євгенія Онєгіна» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Читаючи «Євгенія Онєгіна», здається спочатку, що автор нічого не хотів їм довести, ніякої ясної, конкретної ідеї у свій роман не вкладав. Він показує нам різноманітні картини російського життя, розгортає перед нами долі різних людей, малює характерні для епохи типи представників дворянського суспільства – словом, зображує дійсність такий, яка вона є, у всій її життєвій правді, нічого не підбираючи спеціально, ніяких подій не згущаючи навмисно. Але якщо уважно вдивитися в те життя, що малює Пушкін у романі, вдуматися в ту правду, що він нам показує, то поневоле читач повинен прийти до певних висновків: неправильно, недобре влаштоване те життя, що так широко й багато розгорнуло перед нами Пушкін! Щасливими можуть бути в ній тільки самовдоволені паскудники, обивателі, посередності, люди, що коштують на невисокому моральному й розумовому рівні, начебто сільських сусідів Онєгіна або батька Тетяни й Ольги – «доброго малого», що ніколи не читали книг і считавшего їх «порожньою іграшкою», що проводили своє спокійне життя в їжі й питві… Такий же виявилася й Ольга, що незабаром забула свого вбитий нареченого й нашедшая щастя в шлюбі з молодим офіцером; така ж була і її мати, насильно видана за нелюбиму людину; вона
* Рвалася й плакала спочатку,
* Із чоловіком ледве не розвелася;
* Потім господарством зайнялася,
* Звикла й задоволена стала.
Люди ж шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні. Або вони гинуть, як Ленский, і притім у значній мірі з вини свого неправильного відношення до життя, або ж продовжують жити зі спустошеною душею, без надій на щастя, як Онєгін і Тетяна. Ні багатство, ні високе положення в суспільстві анітрошки не полегшують їм життя. Знаходити задоволення, щастя в роботі для якої-небудь високої мети, для до ншим вони не в змозі по своєму вихованню й положенню, а влаштувати собі особисте щастя їм заважає їхній характер, їхньої помилки, пов’язані з їхнім вихованням і положенням. Вони усвідомлюють ці помилки, але занадто пізно, щоб їх можна було виправити.
Пушкін чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по своїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Поміщицький, кріпосницький лад, непосильна важка праця селян і повне неробство поміщиків, панів робили нещасними, перекручували життя не тільки кріпосних рабів, але й кращих, найбільш чуйних з їхніх панів. Це смутне переконання в ненормальності всього життєвого укладу, у неможливості теперішнього щастя, у тім, що майже немає в навколишнього поета дворянському суспільстві шляхетних, чесних людей, звучить у Пушкіна й у ліричних відступах «Євгенія Онєгіна».Наприкінці шостої глави надзвичайно сильними й різкими вираженнями Пушкін характеризує те саме світське, дворянське суспільство, що він зображує у своєму романі, те середовище, що невблаганно спотворює, черствит, озлобляє всяку чисту, шляхетну душу, що потрапила в цю обстановку. Хіба тільки високий поетичний дарунок, «поетичне натхнення» може врятувати від духовного розкладання людини, вихованого цим середовищем і обертового в ній. В остаточному тексті роману Пушкін скоротив ці гіркі випади проти світського суспільства, а повний текст переніс у примітки до роману в останніх смутних рядках роману. Поет заздрить людям, що рано покинули життя з її прикростями:
* Блаженний, хто свято життя рано
* Залишив, не допивши до дна
* Келиха повного вина,
* Хто не дочел її роману
* И раптом умів розстатися з ним,
* Як я з Онєгіним моїм.