Ліричний герой і автор у творі “І мертвим, і живим…” Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості свого народу. Він засуджує соціальні верхи за їх глухість до проблем свого народу, навпаки, «гуманісти» за кордоном, удома вони перетворюються на гнобителів свого народу. Їх справжня злодійська сутність спонукає їх до злочинів проти співвітчизників. Саме за таких господ використовує автор метафоричні вирази такі, як «людей запрягають у тяжкі ярма», «орють лихо». Головними їх характеристиками стають епітети «недолюдки», «діти юродиві». Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу. Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині. Наче першооснову патріотизму сподівається автор розповісти українським господам. Бо без національного самоусвідомлення та власних високих моральних якостей «великих слов велика сила» не буде дієвою, залишиться тільки словами. Із сатиричною гостротою і емоційною силою автор викриває мучителів свого народу, бажає їм зникнути з обличчя його любимої країни. Розплата за зневажання свого народу обов’язково настане, картина майбутнього «страшного суду» над панами — це є й попередження для недалекоглядних господ.
Максим Яценко, дядька Петруся Попельського, головного героя повісті Володимира Короленка "Сліпий музикант" - вельми важливий персонаж, хоча і не є головним героєм. Саме завдяки участі дядька в вихованні Петра хлопець став таким, яким став - знаменитим музикантом і впевненною у собі людиною.
Характер у дядька максима був, можна сказати, бойовий. Ще молодим він брав участь у боях в складі загону під керівництвом Гарібальді. Під час сутечки з австрійцями був поранений, втратив ногу. Повернувшись додому, Максим вирішує зайнятися вихованням Петруся. Він докладає неабияких зусиль, щоб переконати Ганну Михайлівну, мати Петруся, в тому, що хлопцю шкодить її надмірна опіка. Коли Петро підростає, до дядька приїздять його друг з синами, і Петро грає перед гостями на фортепіано. Потім дядька ініціює візит до усадьби Ставрученків, а також у монастир, де Петрусь спілкується зі звонарями, та до чудотворної ікони. Тобто дядько намагається показати юнаку, що навколо усадьби вирує бурхливе життя, і не треба замикатися в усадьбі, де живеш.
Цей урок Петро добре засвоїв. Потім, мандруючи зі сліпцями, він пізнав життя у всіх його проявах і повернувся іншою людиною. І, коли Петро стає знаменитим піаністом, серед глядачав у залі - його дядька Максим, який захоплюється грою племінника та відчуває задоволення, що його життя пройшло не марно.
Ліричний герой і автор у творі “І мертвим, і живим…” Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості свого народу. Він засуджує соціальні верхи за їх глухість до проблем свого народу, навпаки, «гуманісти» за кордоном, удома вони перетворюються на гнобителів свого народу. Їх справжня злодійська сутність спонукає їх до злочинів проти співвітчизників. Саме за таких господ використовує автор метафоричні вирази такі, як «людей запрягають у тяжкі ярма», «орють лихо». Головними їх характеристиками стають епітети «недолюдки», «діти юродиві». Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу. Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині. Наче першооснову патріотизму сподівається автор розповісти українським господам. Бо без національного самоусвідомлення та власних високих моральних якостей «великих слов велика сила» не буде дієвою, залишиться тільки словами. Із сатиричною гостротою і емоційною силою автор викриває мучителів свого народу, бажає їм зникнути з обличчя його любимої країни. Розплата за зневажання свого народу обов’язково настане, картина майбутнього «страшного суду» над панами — це є й попередження для недалекоглядних господ.
Відповідь:
Максим Яценко, дядька Петруся Попельського, головного героя повісті Володимира Короленка "Сліпий музикант" - вельми важливий персонаж, хоча і не є головним героєм. Саме завдяки участі дядька в вихованні Петра хлопець став таким, яким став - знаменитим музикантом і впевненною у собі людиною.
Характер у дядька максима був, можна сказати, бойовий. Ще молодим він брав участь у боях в складі загону під керівництвом Гарібальді. Під час сутечки з австрійцями був поранений, втратив ногу. Повернувшись додому, Максим вирішує зайнятися вихованням Петруся. Він докладає неабияких зусиль, щоб переконати Ганну Михайлівну, мати Петруся, в тому, що хлопцю шкодить її надмірна опіка. Коли Петро підростає, до дядька приїздять його друг з синами, і Петро грає перед гостями на фортепіано. Потім дядька ініціює візит до усадьби Ставрученків, а також у монастир, де Петрусь спілкується зі звонарями, та до чудотворної ікони. Тобто дядько намагається показати юнаку, що навколо усадьби вирує бурхливе життя, і не треба замикатися в усадьбі, де живеш.
Цей урок Петро добре засвоїв. Потім, мандруючи зі сліпцями, він пізнав життя у всіх його проявах і повернувся іншою людиною. І, коли Петро стає знаменитим піаністом, серед глядачав у залі - його дядька Максим, який захоплюється грою племінника та відчуває задоволення, що його життя пройшло не марно.
Пояснення: