Коли я дочитала роман «Айвенго» я навіть засмутилася. Ось роман лежить на столі і вже дочитаний. Що залишив він у мені? Часи змальовані в романі дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них неначе ці герої-реальні знайомі. Ребека-одна з головних героїнь роману. Надзвичайно вродлива гурія, з блиском очей причарувала усіх хто дивився на неї. Шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини зуби, та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию, легкий серпажок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий по червоному полю немов живими квітками-все це робило її справді чарівною. Ребека – дочка старого єврея Ісака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла не знаючи ні в чому відмови, ви ж розумієте, що їй потрібна велика сила волі, знання щоб вижити в цьому жорстокому світі. Вона навчилася лікувати, допомагати всім хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу і не знайшовши його віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребека лікує й допомагає страдникам. Та незважаючи на численні багатства батька-чужинка прецтавниця нації, яку зневажають, її може образити простий йомен чи раб. «Ніхто не наважився виявити жаль до полонянки, боячись щоб його не запідозрили у співчутті до євреїв» - тільки вдячний лицар взявся виконати її доручення. Хоча героїня наділена автором найкращими рисами, але прірву яку розділяє її з Айвенгом залишається нездоланою і додає роману більшої достовірності і життєвості. Образ Ревеки допомагає глибше розкрити характери головних героїв, «облагороджує» жорстокий світ. На мою думку Ребека най романтична героїня роману. Остання сторінка роману перегорнута. Але я неначе й досі в полоні далеких часів. А славетна Ребека гадаю назавжди залишиться у моєму серці.
Борис, такой, каким Катерина видит его, представляет собой полную противоположность “темному царству” самодуров. Это неудивительно: Борис воспитан, образован, обходителен, одет по столичной моде. Но Катерина жестоко ошибается в этом человеке: Борис отличается от обитателей города Калинова лишь внешне. Борис Григорьевич – племянник Дикого. Он один из самых слабохарактерных героев пьесы. Сам Б. говорит о себе: «Уж ведь совсем убитый хожу… Загнан, забит… » Б. – добрый, хорошо образованный человек. Он резко выделяется на фоне купеческой среды. Но он по своей натуре слабый человек. Б. вынужден унижаться перед своим дядей, Диким, ради надежды на наследство, которое тот ему оставит. Хотя сам герой знает, что этого никогда не будет, он, тем не менее, заискивает перед самодуром, терпя его выходки. Б. не защитить ни себя, ни любимую им Катерину. В несчастье он только мечется и плачет: «Ах, кабы знали эти люди, каково мне прощаться с тобой! Боже мой! Дай бог, чтоб им когда-нибудь так же сладко было, как мне теперь… Злодеи вы! Изверги! Эх, кабы сила! » Но силы этой у Б. нет, поэтому он не в облегчить страдания Катерины и поддержать ее выбор, увезя с собой. Т. – незлой, но слабый человек, он мечется между страхом перед матерью и состраданием к жене. Герой любит Катерину, но не так, как того требует Кабаниха - сурово, «по-мужски» . Он не хочет доказывать жене свою власть, ему нужна теплота и ласка: «Зачем же ей бояться? С меня и того довольно, что она меня любит» . Но этого в доме Кабанихи Тихон не получает. Дома он вынужден играть роль послушного сынка: «Да я, маменька, и не хочу своей волей жить! Где уж мне своей волей жить! » Его единственная отдушина – это поездки по делам, где он забывает все свои унижения, топя их в вине. Несмотря на то, что Т. любит Катерину, он не понимает, что происходит с его женой, какие душевные муки она испытывает. Мягкость Т. – одно из его отрицательных качеств. Именно из-за нее он не может жене в ее борьбе со страстью к Борису, он не может облегчить участь Катерине и после ее публичного покаяния. Хотя сам он отнесся к измене жены мягко, не злясь на нее: «Вот маменька говорит, что ее надо живую в землю закопать, чтобы она казнилась! А я ее люблю, мне ее пальцем жаль тронуть» . Только над телом мертвой жены Т. решается на бунт против матери, публично обвиняя ее в гибели Катерины. Именно этот бунт при людях наносит Кабанихе самый страшный удар.
Часи змальовані в романі дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них неначе ці герої-реальні знайомі. Ребека-одна з головних героїнь роману. Надзвичайно вродлива гурія, з блиском очей причарувала усіх хто дивився на неї. Шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини зуби, та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию, легкий серпажок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий по червоному полю немов живими квітками-все це робило її справді чарівною.
Ребека – дочка старого єврея Ісака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла не знаючи ні в чому відмови, ви ж розумієте, що їй потрібна велика сила волі, знання щоб вижити в цьому жорстокому світі. Вона навчилася лікувати, допомагати всім хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу і не знайшовши його віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребека лікує й допомагає страдникам. Та незважаючи на численні багатства батька-чужинка прецтавниця нації, яку зневажають, її може образити простий йомен чи раб. «Ніхто не наважився виявити жаль до полонянки, боячись щоб його не запідозрили у співчутті до євреїв» - тільки вдячний лицар взявся виконати її доручення.
Хоча героїня наділена автором найкращими рисами, але прірву яку розділяє її з Айвенгом залишається нездоланою і додає роману більшої достовірності і життєвості.
Образ Ревеки допомагає глибше розкрити характери головних героїв, «облагороджує» жорстокий світ.
На мою думку Ребека най романтична героїня роману.
Остання сторінка роману перегорнута. Але я неначе й досі в полоні далеких часів. А славетна Ребека гадаю назавжди залишиться у моєму серці.
представляет собой полную
противоположность “темному царству”
самодуров. Это неудивительно: Борис
воспитан, образован, обходителен, одет по
столичной моде. Но Катерина жестоко
ошибается в этом человеке: Борис отличается
от обитателей города Калинова лишь внешне.
Борис Григорьевич – племянник Дикого. Он
один из самых слабохарактерных героев
пьесы. Сам Б. говорит о себе: «Уж ведь
совсем убитый хожу… Загнан, забит… » Б. –
добрый, хорошо образованный человек. Он
резко выделяется на фоне купеческой среды.
Но он по своей натуре слабый человек. Б.
вынужден унижаться перед своим дядей,
Диким, ради надежды на наследство, которое
тот ему оставит. Хотя сам герой знает, что
этого никогда не будет, он, тем не менее,
заискивает перед самодуром, терпя его
выходки. Б. не защитить ни себя, ни
любимую им Катерину. В несчастье он только
мечется и плачет: «Ах, кабы знали эти люди,
каково мне прощаться с тобой! Боже мой! Дай
бог, чтоб им когда-нибудь так же сладко
было, как мне теперь… Злодеи вы! Изверги!
Эх, кабы сила! » Но силы этой у Б. нет,
поэтому он не в облегчить страдания
Катерины и поддержать ее выбор, увезя с
собой.
Т. – незлой, но слабый человек, он мечется
между страхом перед матерью и
состраданием к жене. Герой любит Катерину,
но не так, как того требует Кабаниха - сурово,
«по-мужски» . Он не хочет доказывать жене
свою власть, ему нужна теплота и ласка:
«Зачем же ей бояться? С меня и того
довольно, что она меня любит» . Но этого в
доме Кабанихи Тихон не получает. Дома он
вынужден играть роль послушного сынка: «Да
я, маменька, и не хочу своей волей жить! Где
уж мне своей волей жить! » Его единственная
отдушина – это поездки по делам, где он
забывает все свои унижения, топя их в вине.
Несмотря на то, что Т. любит Катерину, он не
понимает, что происходит с его женой, какие
душевные муки она испытывает. Мягкость Т.
– одно из его отрицательных качеств. Именно
из-за нее он не может жене в ее
борьбе со страстью к Борису, он не может
облегчить участь Катерине и после ее
публичного покаяния. Хотя сам он отнесся к
измене жены мягко, не злясь на нее: «Вот
маменька говорит, что ее надо живую в землю
закопать, чтобы она казнилась! А я ее люблю,
мне ее пальцем жаль тронуть» . Только над
телом мертвой жены Т. решается на бунт
против матери, публично обвиняя ее в гибели
Катерины. Именно этот бунт при людях
наносит Кабанихе самый страшный удар.