Анализ стихотворения. тема, идея, почему вы можете его посоветовать?
подожди
подожди, мое сердце, останавливаться.
я в дорогу еще не готов:
лишь иногда тревожат и снятся
мне метели последующих лет.
подожди, мое сердце, не нужно
укорачивать путь.
придет время, - перевернется небо,
погаснет солнце в осенних полях,
сумерки все непражытае ляжет,
умолкнуть гром, причитания и песни,
i никто за меня не расскажет,
чего я рассказать не успел.
подожди, чтобы по неосторожности не упасть,
подожди, чтобы душу утолить,
чтобы увидеть истинное счастье
i с другими его разделить.
У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли необхідно зробити певний вибір. І тут ми замислюємося — як правильно вчинити, як краще зробити? У підсумку ми приймаємо рішення, яке вважаємо правильним. Але чи завжди правильний вибір можна назвати моральним?
Кожен з нас впевнений, що приймає оптимальне рішення, яке дозволить з честю вийти з найскладнішої ситуації. Наприклад, ви спізнюєтеся до школи. Щодуху біжите на маршрутне таксі й випадково зачіпаєте літню людину. Вона падає, насилу намагається піднятися… А ви продовжуєте поспішати, на ходу кинувши слова вибачення, але не запропонувавши їй руку до З одного боку, вас можна зрозуміти — ви спізнюєтеся і це може привести до серйозних неприємностей у школі та вдома. Але чи правильно ви вчинили? Звичайно, ні!
Швидко прийнявши рішення, яке здається нам в цей момент єдино вірним, ми можемо мимоволі завдати шкоди іншим людям. Літня людина, яку ви зачепили, потихеньку підніметься. А може, й ні… Ви цього, швидше за все, не побачите, бо вже поїдете. Але ж може статися так, що людина при падінні отримала серйозний удар або навіть перелом. Мало хто знає, що у літніх людей переломи іноді не зростаються, вони залишаються інвалідами або гинуть. Як ви думаєте, чи виправданий буде ваш вчинок? Чи дійсно уникнути запізнення було важливіше здоров’я або життя іншої людини? Ні, не важливіше!
Тому завжди намагайтеся приймати рішення, які враховуватимуть не тільки ваші інтереси, а й інтереси людей, що вас оточують. Хто знає, може бути, завтра вам назустріч теж попадеться той, хто дуже поспішає, і ви опинитеся на місці тієї літньої людини, яку зачепили сьогодні…
Семилетний Костя, которого домашние ласково звали Котиком, настойчиво просил отца рассказать ему сказку. Иван Тимофеевич Холщевников держал сына на коленях, и вдыхал чудесный аромат его нежных волос, выгоревших на солнце. В тот теплый летний вечер, сидя на дачной террасе, Холщевников ощущал себя абсолютно счастливым человеком. Компанию ему составлял не только Котик, но также молодая красавица-жена Лидия и талантливый ученик, Григорий Баханин, который в скором будущем обещал стать великим художником. В отличие от большинства своих коллег, Холщевников не испытывал зависти. Напротив, он был очень горд тем, что стал первым учителем этого самородка.
Баханин выводил на бумаге замысловатые рисунки, Лидия внимательно наблюдала за работой художника, а Холщевников принялся рассказывать сыну сказку. Сюжет ее он позаимствовал из собственной жизни, придав главным персонажам сказочный облик. Из этой истории становилось понятно, какой сложный путь преодолел герой, прежде чем получил заслуженное вознаграждение – признание, уютный дом, любимую жену и сына.
Со слезами умиления на глазах Холщевников пошел укладывать Котика спать. Когда же он вернулся, то застал чудовищную картину – его жена страстно целовала Баханина.