Рассказ Евгения Носова "Дежка" написан простым и легкодоступным для каждого языком. Дежкой зовут главную героиню рассказа, сокращенно от полного имени Надежда. Десятилетняя девочка-пастушка на коне и в буденовке, поющая во весь свой звонкий голос песни вызывает сначала чувство удивления. Познакомившись с ней поближе, понимаем, что это отзывчивая, добрая и легкая в общении девочка. В свои десять лет готова придти на тем, кто ее об этом просит. И это дорого стоит! Своим бесхитростным общением с героем рассказа от первого лица она вызывает у него чувство симпатии, доверия и наверное даже уважения за свою смелость и отзывчивость. А затем совершенно бескорыстно указывает заплутавшим в лесу людям нужную дорогу. Прочитав данный рассказ, поневоле начинаешь задумываться о том, как мало в нынешнее время детей, особенно в городах, похожих на Дежку. Ведь она поет песни, которые пела ей ее бабушка, и не забывает их. Приемственность поколений - вот о чем хотел сказать нам автор рассказа. Надо стараться не забывать знания и опыт, переданные нам старшим поколением, стараться быть достойным своего рода и всегда приходить на тем, кто в этом нуждается. И делать это совершенно искренне, открыто и бескорыстно тебе, Дежка, за твою
Зображення природи в оповіданні «Жага до життя» тісно пов'язане з психологічним станом головного героя.
Початок оповіді. Сонце сідає,\ дотліває, ховається. Перед очима героя простяглася пустеля. Підкреслюється самотність героя.
Перший день. «Сонце зійшло на північному сході — принаймні там розвидніло, бо сонце ховалося за товщею сизих хмар». «Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця». Закрите хмарами сонце, сіре небо підкреслюють тяжкі сумніви, що виникають у душі героя.
День другий. «Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні». «Сонце підсушило кущики моху...». «Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів... повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зрештою сніг укрив .землю суцільним завоєм...». Як бачимо, усе навколо сіре, холодне, герой теж замерзає, почувається самотнім, з'являється безнадія.
Третій день. Описи природи відсутні. Герой самотній, байдужий, він зрозумів, що має надіятися лише на себе, бореться за життя.
Четвертий день. «Знову туман». Увечері «він прийшов до тями, лежачи горілиць на кам'яному виступі. Гріло яскраве сонце». Поява сонця символізує надію на порятунок, яка з'явилася у героя — він побачив корабель.
П'ятий день. «Зійшло яскраве сонце... Погода стояла чудова...». Природа ніби вітає порятунок героя.
Рассказ Евгения Носова "Дежка" написан простым и легкодоступным для каждого языком. Дежкой зовут главную героиню рассказа, сокращенно от полного имени Надежда. Десятилетняя девочка-пастушка на коне и в буденовке, поющая во весь свой звонкий голос песни вызывает сначала чувство удивления. Познакомившись с ней поближе, понимаем, что это отзывчивая, добрая и легкая в общении девочка. В свои десять лет готова придти на тем, кто ее об этом просит. И это дорого стоит! Своим бесхитростным общением с героем рассказа от первого лица она вызывает у него чувство симпатии, доверия и наверное даже уважения за свою смелость и отзывчивость. А затем совершенно бескорыстно указывает заплутавшим в лесу людям нужную дорогу. Прочитав данный рассказ, поневоле начинаешь задумываться о том, как мало в нынешнее время детей, особенно в городах, похожих на Дежку. Ведь она поет песни, которые пела ей ее бабушка, и не забывает их. Приемственность поколений - вот о чем хотел сказать нам автор рассказа. Надо стараться не забывать знания и опыт, переданные нам старшим поколением, стараться быть достойным своего рода и всегда приходить на тем, кто в этом нуждается. И делать это совершенно искренне, открыто и бескорыстно тебе, Дежка, за твою
Зображення природи в оповіданні «Жага до життя» тісно пов'язане з психологічним станом головного героя.
Початок оповіді. Сонце сідає,\ дотліває, ховається. Перед очима героя простяглася пустеля. Підкреслюється самотність героя.
Перший день. «Сонце зійшло на північному сході — принаймні там розвидніло, бо сонце ховалося за товщею сизих хмар». «Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця». Закрите хмарами сонце, сіре небо підкреслюють тяжкі сумніви, що виникають у душі героя.
День другий. «Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні». «Сонце підсушило кущики моху...». «Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів... повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зрештою сніг укрив .землю суцільним завоєм...». Як бачимо, усе навколо сіре, холодне, герой теж замерзає, почувається самотнім, з'являється безнадія.
Третій день. Описи природи відсутні. Герой самотній, байдужий, він зрозумів, що має надіятися лише на себе, бореться за життя.
Четвертий день. «Знову туман». Увечері «він прийшов до тями, лежачи горілиць на кам'яному виступі. Гріло яскраве сонце». Поява сонця символізує надію на порятунок, яка з'явилася у героя — він побачив корабель.
П'ятий день. «Зійшло яскраве сонце... Погода стояла чудова...». Природа ніби вітає порятунок героя.