Я навчався в музичній школі і до цих пір люблю слухати класичну музику. Наприклад, етюди Шопена. У них звучить заклик до боротьби. У них чується біль, відчай і віра в перемогу. Все як у житті: боротьба, де кожен хоче бути переможцем. Деякі впадали у відчай і відступали, деякі йшли до кінця. А деякі (письменники "чистого мистецтва") стверджували, що життя влаштоване несправедливо і змінити її неможливо, боротьба марна. Але своєю владою творця художник може відвернути людину від порочної дійсності, а пороків суспільства протиставити саме "чисте мистецтво", не пов'язане із життям. Одним з теоретиків його був англійський письменник Оскар Уайльд.
...Закриваю очі, щоб ясніше уявити собі цю людину...
1895 рік, перон редінгской вокзалу. Стоїть чоловік, одягнений в арештантську куртку каторжника. Він стоїть під холодним дощем, оточений вартою, і плаче вперше в житті. Біля нього улюлюкають хлопчаки, поруч стоїть полісмен. Це Уайльд. А зовсім недавно він був законодавцем мод в багатих салонах. Йому наслідували, заздрили, прислухалися до всього, що він говорив. Звичайно, адже він блискучий оповідач, неперевершений творець дотепних афоризмів. Варто було йому з'явитися у вітальні, як відразу навколо нього збиралися люди, залучені його славою.
Оскар Уайльд створив свою філософію порятунку людини і суспільства. Письменник стверджував, що тільки мистецтво повести людей зі світу вульгарності, міщанства. Він розвивав думку, що мистецтво допомагає людям зрозуміти несправедливість і знайти шляхи позбавлення від неї. Правоту своєї філософії Оскар Уайльд прагнув довести силою художніх образів. Він створив роман-символ "Портрет Доріана Грея".
Молодий аристократ Доріан Грей - головний герой роману. Природа створила його дивно красивим. Але краса зовнішня і внутрішня - різні речі. На жаль, Доріан був гарний лише зовні. А може бути, він був занадто слабкий духовно, не мав своєї точки зору на життя і з легкістю прийняв девіз життя лорда Генрі - краса і насолода, тобто повний егоїзм. Доріан любить тільки себе і свою красу. Але всі, хто стикається з ним, гинуть. Покінчила з собою Сибілла Вейн, беззавітно любила Доріана. Загинули всі ті, хто не хотів побачити красу Доріана Грея божество і прагнув судити його вчинки з позицій суспільної моралі. Але Грей зневажав моральні закони. Люди думали, що такий гарний чоловік не може бути хибним. Навіть доля зробила йому чудовий подарунок. Сталось дивне диво. Виповнилося бажання Доріана Грея, і його краса не меркнула з роками. І тільки на портреті зображено все те, що відбувалося з душею Доріана.
Я себе не вважаю ідеальним. У кожної людини є недоліки, і у мене теж. Але Доріан, як він міг так кепсько використовувати своє єдине достоїнство - красу? Всі пороки розпусну натури виразно проступали на портреті. А доля все одно давала йому шанс повернути свій людський вигляд. Художник Безіл Холлуорд до останньої хвилини намагався напоумити Доріана, і отримав за це ніж у спину. Грей з гнівом звинувачує у всіх своїх нещастях художника; сказ, яке охопило його, знаходить вихід у вбивстві. Якби він хоч раз заглянув у Біблію, та й взагалі, якщо б він мав свою думку, він би знав, що за всі гріхи рано чи пізно доводиться розплачуватися. Кожен отримує те, що заслужив. Доріан заслужив смерть. Як нерозумно. Якщо б я був красивим, я б дарував красу людям, роблячи тільки добро.
На початку свого твору я говорив про філософію Уайльда, про його намагання довести, що мистецтво сильніше життя. Що ж сталося з синдромом доріана Грея? Що його вбило - мистецтво? Ні, звичайно. Портрет був відображенням душі Доріана. Він убив себе своєю бездарною життям. Портрет - символ мистецтва, а воно не може бути байдужим до життя. Служачи тільки собі, своїм власним примхам, ми вбиваємо в собі людину, і роман служить ще одним застереженням від гірких помилок.
Судя по всему, данный вопрос относится к стихотворению Пушкина “Сказка о рыбаке и рыбке”. Характеристики Золотой рыбки - добрая, отзывчивая, терпеливая; Старик - добрый, слабовольный, тщедушный. Старуха - сварливая, неблагодарная, алчная. Теперь, по таблице, когда старуха попросила корыто - “море слегка разыгралось”; когда старуха попросила избу - “помутилося синее море”; когда старухе захотелось стать “столбовой дворянкой” - “не спокойно синее море”; когда старухе хочется царицей стать - “почернело синее море”; когда наконец, вконец обнаглевшая старуха хочет владеть морем и рыбкой - “Видит, на море черная буря;/Так и вздулись сердитые волны,/Так и ходят, так воем и воют”
Я навчався в музичній школі і до цих пір люблю слухати класичну музику. Наприклад, етюди Шопена. У них звучить заклик до боротьби. У них чується біль, відчай і віра в перемогу. Все як у житті: боротьба, де кожен хоче бути переможцем. Деякі впадали у відчай і відступали, деякі йшли до кінця. А деякі (письменники "чистого мистецтва") стверджували, що життя влаштоване несправедливо і змінити її неможливо, боротьба марна. Але своєю владою творця художник може відвернути людину від порочної дійсності, а пороків суспільства протиставити саме "чисте мистецтво", не пов'язане із життям. Одним з теоретиків його був англійський письменник Оскар Уайльд.
...Закриваю очі, щоб ясніше уявити собі цю людину...
1895 рік, перон редінгской вокзалу. Стоїть чоловік, одягнений в арештантську куртку каторжника. Він стоїть під холодним дощем, оточений вартою, і плаче вперше в житті. Біля нього улюлюкають хлопчаки, поруч стоїть полісмен. Це Уайльд. А зовсім недавно він був законодавцем мод в багатих салонах. Йому наслідували, заздрили, прислухалися до всього, що він говорив. Звичайно, адже він блискучий оповідач, неперевершений творець дотепних афоризмів. Варто було йому з'явитися у вітальні, як відразу навколо нього збиралися люди, залучені його славою.
Оскар Уайльд створив свою філософію порятунку людини і суспільства. Письменник стверджував, що тільки мистецтво повести людей зі світу вульгарності, міщанства. Він розвивав думку, що мистецтво допомагає людям зрозуміти несправедливість і знайти шляхи позбавлення від неї. Правоту своєї філософії Оскар Уайльд прагнув довести силою художніх образів. Він створив роман-символ "Портрет Доріана Грея".
Молодий аристократ Доріан Грей - головний герой роману. Природа створила його дивно красивим. Але краса зовнішня і внутрішня - різні речі. На жаль, Доріан був гарний лише зовні. А може бути, він був занадто слабкий духовно, не мав своєї точки зору на життя і з легкістю прийняв девіз життя лорда Генрі - краса і насолода, тобто повний егоїзм. Доріан любить тільки себе і свою красу. Але всі, хто стикається з ним, гинуть. Покінчила з собою Сибілла Вейн, беззавітно любила Доріана. Загинули всі ті, хто не хотів побачити красу Доріана Грея божество і прагнув судити його вчинки з позицій суспільної моралі. Але Грей зневажав моральні закони. Люди думали, що такий гарний чоловік не може бути хибним. Навіть доля зробила йому чудовий подарунок. Сталось дивне диво. Виповнилося бажання Доріана Грея, і його краса не меркнула з роками. І тільки на портреті зображено все те, що відбувалося з душею Доріана.
Я себе не вважаю ідеальним. У кожної людини є недоліки, і у мене теж. Але Доріан, як він міг так кепсько використовувати своє єдине достоїнство - красу? Всі пороки розпусну натури виразно проступали на портреті. А доля все одно давала йому шанс повернути свій людський вигляд. Художник Безіл Холлуорд до останньої хвилини намагався напоумити Доріана, і отримав за це ніж у спину. Грей з гнівом звинувачує у всіх своїх нещастях художника; сказ, яке охопило його, знаходить вихід у вбивстві. Якби він хоч раз заглянув у Біблію, та й взагалі, якщо б він мав свою думку, він би знав, що за всі гріхи рано чи пізно доводиться розплачуватися. Кожен отримує те, що заслужив. Доріан заслужив смерть. Як нерозумно. Якщо б я був красивим, я б дарував красу людям, роблячи тільки добро.
На початку свого твору я говорив про філософію Уайльда, про його намагання довести, що мистецтво сильніше життя. Що ж сталося з синдромом доріана Грея? Що його вбило - мистецтво? Ні, звичайно. Портрет був відображенням душі Доріана. Він убив себе своєю бездарною життям. Портрет - символ мистецтва, а воно не може бути байдужим до життя. Служачи тільки собі, своїм власним примхам, ми вбиваємо в собі людину, і роман служить ще одним застереженням від гірких помилок.