Олицетворение - перенос человеческих качеств и действий на неодушевлённые предметы.
Природа в ст-нии М.Ю, Лермонтова прекрасна той красотой, которая не бросается в глаза, а ждёт внимательного и любовного взгляда. Она скромная, милая, доверчивая, как ребёнок. В природе лирический герой находит те черты, которых не видит в людях: приветливость, кротость, нежность, застенчивость. Поэтому именно природа усмиряет его душевную тревогу и даёт духовную силу поверить в существование Бога.
PS. "Чем более я размышляю, тем более две вещи наполняют душу мою всё новым удивлением и нарастающим благоговением: звёздное небо надо мной и нравственный закон во мне", - писал немецкий философ Иммануил Кант. Лирический герой М.Ю. Лермонтова тоже испытывает удивление и благоговение перед природой. Она дарит герою духовное очищение, надежду и веру.
⇒"...побачила її – худеньку дівчинку в червоній картатій сукні, з волоссям, заплетеним у дві товсті коси. З-під солом'яного капелюшка виглядало гарне личко у ластовинні – воно поверталося в різні боки, шукаючи когось очима".
Веселий норов, добра вдача, щирість:
⇒"Дівчинка побігла через усю кімнату й припала до колін тітки",
⇒ "Це так чудово, що в мене з'явилися ви",
⇒"Дівчинка слухняно пішла за тіткою".
Вміння радіти тому, що є:
⇒" Та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти";
⇒"Тітонько, а хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку?".
Когда волнуется желтеющая нива,
И свежий лес шумит при звуке ветерка,
И прячется в саду малиновая слива
Под тенью сладостной зеленого листка;
Когда росой обрызганный душистой,
Румяным вечером иль утра в час златой,
Из-под куста мне ландыш серебристый
Приветливо кивает головой;
Когда студеный ключ играет по оврагу
И, погружая мысль в какой-то смутный сон,
Лепечет мне таинственную сагу
Про мирный край, откуда мчится он,—
Тогда смиряется души моей тревога,
Тогда расходятся морщины на челе,—
И счастье я могу постигнуть на земле,
И в небесах я вижу бога.
Олицетворение - перенос человеческих качеств и действий на неодушевлённые предметы.
Природа в ст-нии М.Ю, Лермонтова прекрасна той красотой, которая не бросается в глаза, а ждёт внимательного и любовного взгляда. Она скромная, милая, доверчивая, как ребёнок. В природе лирический герой находит те черты, которых не видит в людях: приветливость, кротость, нежность, застенчивость. Поэтому именно природа усмиряет его душевную тревогу и даёт духовную силу поверить в существование Бога.
PS. "Чем более я размышляю, тем более две вещи наполняют душу мою всё новым удивлением и нарастающим благоговением: звёздное небо надо мной и нравственный закон во мне", - писал немецкий философ Иммануил Кант. Лирический герой М.Ю. Лермонтова тоже испытывает удивление и благоговение перед природой. Она дарит герою духовное очищение, надежду и веру.
Пропоную дібрати такі цитати до образу Поліанни:
Зовнішнісь:
⇒"...побачила її – худеньку дівчинку в червоній картатій сукні, з волоссям, заплетеним у дві товсті коси. З-під солом'яного капелюшка виглядало гарне личко у ластовинні – воно поверталося в різні боки, шукаючи когось очима".
Веселий норов, добра вдача, щирість:
⇒"Дівчинка побігла через усю кімнату й припала до колін тітки",
⇒ "Це так чудово, що в мене з'явилися ви",
⇒"Дівчинка слухняно пішла за тіткою".
Вміння радіти тому, що є:
⇒" Та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти";
⇒"Тітонько, а хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку?".
Объяснение: