ответ:the English countryside and then through the heart of the great city before it reaches the sea. The Thames has played an extremely important part in making England what it is today. England had very few roads in the past, so the Thames provided a major highway between London and many parts of the country. People could also send supplies of food and other goods to and from London by boat. In times of war, London was protected from sea attacks because they built castles and forts at the mouth of the river. People from the London area got their drinking water from the Thames, and thirsty cows and sheep were a common sight along its banks. With the industrial Revolution in the 18th century, the Thames became one of the busiest waterways in the world. Factories made and exported goods of all kinds. So people became rich and many of them built beautiful houses along the banks of the river. The famous writer Charles Dickens spent part of his children there and later wrote about the Thames in his books. Today the Thames has become a symbol of London, just as much as Big Ben or Buckingham Palace. If you take a stroll along its banks, you'll have a day full of pleasant surprises. You can admire bridges built in many different architectural styles. The most famous one is probably Tower Bridge which actually opens up 1,000 times a year to let ships through. Or you might be lucky enough to see London's rowing event, the Oxford and Cambridge Boat Race, which takes place on the river every spring. Whether you're a Londoner or a visitor, the Thames will always have something to offer you.
Роман Альбера Камю «Чума» — це винятковий витвір мистецтва слова. Так само як і сам твір, мої враження від нього багатогранні, неоднозначні, створюють особливу сітку із питань, вражень, відкриттів та емоцій.
Найперше, що впадає у вічі читачу, коли той вперше бере до рук книгу, читає назву та анотацію — це виняткова злободенність теми. Роман написаний у 1947 році, по ще свіжих слідах тікаючого фашизму, який програв, але залишив криваві плями на усіх світових суспільствах, на самій історії світу. Фашизм та нацизм названі «коричневою чумою» не так, а як явище, що швидко поширюється й ще швидше вбиває. І таке комплексне ототожнення політичних ідеологій та смертельної хвороби, до якого вдався Альбер Камю, розкриває питання фашизму та нацизму на винятково новому рівні, через влучні метафори, паралелізм та алегорії. Реальна боротьба проти них надзвичайно точно передана через описану автором боротьбу населення із чумою: війна із ворогом, чия сутність невидима, але всеохопна.
Але задум автора не обмежується лише цим. Камю вдалося екстраполювати образ чуми на буття в цілому — вийшло по-новому, ефектно, приголомшливо. Чума не лише у політиці чи владі, вона у суспільстві, вони проникла в кожен дім, кожну сім’ю, не обминула нікого. Це зло не лише у втіленні фашизму, а й щоденне, невіддільне від людини зло, поруч із яким ми живемо.
«Чума» алегоричний, як видатні пам’ятки стародавньої літератури, як античні міфи, як Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, роман Альбера Камю майорить смисловою багатозначністю. Цим він відрізняється і від багатьох інших творів — лабіринти думок переплітаються так, що кожен може трактувати їх по-різному, по-своєму. Роман стає надкультурним явищем, але разом з тим це роман-попередження, роман-застереження, що також робить його явищем позачасовим і загальнолюдським.
Особливо мене вразили моменти опису Альбером Камю почуттів людей по цей бік паркану. Ці нещасні переживали не лише загальнолюдську трагедію, сам факт існування коричневої чуми, а і свою особисту — бути відділеним від свого мікросвіту, від сім’ї, друзів, родичів. У воєнній та повоєнній літературі часто підіймаються питання людяності, боргу, підтримки, життя та смерті, проблеми вибору, але рідше — психологічні аспекти названих і багатьох інших питань, що порушує війна. Камю ж, справжня еліта французької письменності, говорячи про особисті почуття тих, хто був заблокований всередині міста, говорить одночасно стримано й чуттєво, влучно й лаконічно. Він втілює опис у таку особливу форму сором’язливо-відвертого зізнання, що читач не може залишатися байдужим до героїв та їхніх внутрішніх проблем.
Особливою є лексика роману — позбавлена яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій і коментарів до них. І все це підсилює враження від загального змісту роману-притчі, який насправді є набагато глибшим, ніж може здатися.
У філософсько-інтелектуальному розумінні роман можна розглядати як щось подібне до авторського монологу. Окремі персонажі, які представляють самого автора, відтворюють різні сторони його світогляду: вони є додатковими суб-его генія, в їх уста він вкладає власні думки. У цьому сенсі роман — це полілог і одночасно розмова із самим собою, що однак не позбавляє персонажів індивідуальних рис. У цій справі Камю — майстер. Заплутати читача, заінтригувати і вести крізь хащі подій — його призначення.
Окрім загальної геніальності твору, вражають і окремі його частини. Інтелектуали доктор Ріє та Тарру у своїх розмовах підіймають одвічні питання людської сутності — про можливості окремих особистостей, про страх, мужність, відчай, любов. Я впевнена, що кожен читач почерпнув для себе якісь нові цікаві думки з їхніх діалогів, що наштовхнули його на власні роздуми та висновки. А саме з цього й починається інтелектуальний ріст та розвиток особистості.
Не можна не сказати, що увесь роман Альбера Камю можна розібрати на цитати — завжди такі чуттєві, такі проникливі, і від цього ще більш близькі, хоча не завжди та зрозумілі. Фрази із натяками, підтекстом, напівтонами, прочитавши їх раз, вони більше ніколи не покинуть голови поціновувача французької літератури, вони супроводжуватимуть його впродовж життя, на кожному кроці даючи пораду, попереджуючи або нагадуючи, як справжній, глибокий роман-притча.
Підсумовуючи усе вище сказане та, власне, озвучуючи і так очевидне, я хочу іще раз повторити, що роман Альбера Камю «Чума» — це геніальний роман. Він може залишити байдужим, може статися так, що його не зрозуміють. Проте незалежно від того, усвідомлює це читач чи ні, «Чума» його змінює, «Чума» проникає в нього і залишається в найвіддаленіших палатах розуму.
ответ:the English countryside and then through the heart of the great city before it reaches the sea. The Thames has played an extremely important part in making England what it is today. England had very few roads in the past, so the Thames provided a major highway between London and many parts of the country. People could also send supplies of food and other goods to and from London by boat. In times of war, London was protected from sea attacks because they built castles and forts at the mouth of the river. People from the London area got their drinking water from the Thames, and thirsty cows and sheep were a common sight along its banks. With the industrial Revolution in the 18th century, the Thames became one of the busiest waterways in the world. Factories made and exported goods of all kinds. So people became rich and many of them built beautiful houses along the banks of the river. The famous writer Charles Dickens spent part of his children there and later wrote about the Thames in his books. Today the Thames has become a symbol of London, just as much as Big Ben or Buckingham Palace. If you take a stroll along its banks, you'll have a day full of pleasant surprises. You can admire bridges built in many different architectural styles. The most famous one is probably Tower Bridge which actually opens up 1,000 times a year to let ships through. Or you might be lucky enough to see London's rowing event, the Oxford and Cambridge Boat Race, which takes place on the river every spring. Whether you're a Londoner or a visitor, the Thames will always have something to offer you.
Объяснение:
Роман Альбера Камю «Чума» — це винятковий витвір мистецтва слова. Так само як і сам твір, мої враження від нього багатогранні, неоднозначні, створюють особливу сітку із питань, вражень, відкриттів та емоцій.
Найперше, що впадає у вічі читачу, коли той вперше бере до рук книгу, читає назву та анотацію — це виняткова злободенність теми. Роман написаний у 1947 році, по ще свіжих слідах тікаючого фашизму, який програв, але залишив криваві плями на усіх світових суспільствах, на самій історії світу. Фашизм та нацизм названі «коричневою чумою» не так, а як явище, що швидко поширюється й ще швидше вбиває. І таке комплексне ототожнення політичних ідеологій та смертельної хвороби, до якого вдався Альбер Камю, розкриває питання фашизму та нацизму на винятково новому рівні, через влучні метафори, паралелізм та алегорії. Реальна боротьба проти них надзвичайно точно передана через описану автором боротьбу населення із чумою: війна із ворогом, чия сутність невидима, але всеохопна.
Але задум автора не обмежується лише цим. Камю вдалося екстраполювати образ чуми на буття в цілому — вийшло по-новому, ефектно, приголомшливо. Чума не лише у політиці чи владі, вона у суспільстві, вони проникла в кожен дім, кожну сім’ю, не обминула нікого. Це зло не лише у втіленні фашизму, а й щоденне, невіддільне від людини зло, поруч із яким ми живемо.
«Чума» алегоричний, як видатні пам’ятки стародавньої літератури, як античні міфи, як Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, роман Альбера Камю майорить смисловою багатозначністю. Цим він відрізняється і від багатьох інших творів — лабіринти думок переплітаються так, що кожен може трактувати їх по-різному, по-своєму. Роман стає надкультурним явищем, але разом з тим це роман-попередження, роман-застереження, що також робить його явищем позачасовим і загальнолюдським.
Особливо мене вразили моменти опису Альбером Камю почуттів людей по цей бік паркану. Ці нещасні переживали не лише загальнолюдську трагедію, сам факт існування коричневої чуми, а і свою особисту — бути відділеним від свого мікросвіту, від сім’ї, друзів, родичів. У воєнній та повоєнній літературі часто підіймаються питання людяності, боргу, підтримки, життя та смерті, проблеми вибору, але рідше — психологічні аспекти названих і багатьох інших питань, що порушує війна. Камю ж, справжня еліта французької письменності, говорячи про особисті почуття тих, хто був заблокований всередині міста, говорить одночасно стримано й чуттєво, влучно й лаконічно. Він втілює опис у таку особливу форму сором’язливо-відвертого зізнання, що читач не може залишатися байдужим до героїв та їхніх внутрішніх проблем.
Особливою є лексика роману — позбавлена яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій і коментарів до них. І все це підсилює враження від загального змісту роману-притчі, який насправді є набагато глибшим, ніж може здатися.
У філософсько-інтелектуальному розумінні роман можна розглядати як щось подібне до авторського монологу. Окремі персонажі, які представляють самого автора, відтворюють різні сторони його світогляду: вони є додатковими суб-его генія, в їх уста він вкладає власні думки. У цьому сенсі роман — це полілог і одночасно розмова із самим собою, що однак не позбавляє персонажів індивідуальних рис. У цій справі Камю — майстер. Заплутати читача, заінтригувати і вести крізь хащі подій — його призначення.
Окрім загальної геніальності твору, вражають і окремі його частини. Інтелектуали доктор Ріє та Тарру у своїх розмовах підіймають одвічні питання людської сутності — про можливості окремих особистостей, про страх, мужність, відчай, любов. Я впевнена, що кожен читач почерпнув для себе якісь нові цікаві думки з їхніх діалогів, що наштовхнули його на власні роздуми та висновки. А саме з цього й починається інтелектуальний ріст та розвиток особистості.
Не можна не сказати, що увесь роман Альбера Камю можна розібрати на цитати — завжди такі чуттєві, такі проникливі, і від цього ще більш близькі, хоча не завжди та зрозумілі. Фрази із натяками, підтекстом, напівтонами, прочитавши їх раз, вони більше ніколи не покинуть голови поціновувача французької літератури, вони супроводжуватимуть його впродовж життя, на кожному кроці даючи пораду, попереджуючи або нагадуючи, як справжній, глибокий роман-притча.
Підсумовуючи усе вище сказане та, власне, озвучуючи і так очевидне, я хочу іще раз повторити, що роман Альбера Камю «Чума» — це геніальний роман. Він може залишити байдужим, може статися так, що його не зрозуміють. Проте незалежно від того, усвідомлює це читач чи ні, «Чума» його змінює, «Чума» проникає в нього і залишається в найвіддаленіших палатах розуму.
Объяснение: