Роман Александра Сергеевича Пушкина поднимает множество людских проблем. Немалая часть сюжета уделена вопросам отношений между людьми. Эта тема особенно сильно раскрывается во взаимоотношениях Маши Троекуровой и Владимира Дубровского. На фоне их любовной линии читатель встречается с такими понятиями, как честь, ответственность и честность. Эти персонажи несут важную роль в этом произведении. Они раскрывать вражду между двумя поссорившимися семьями. Но что же эта пара из себя представляет, и как развивается их любовная линия?
Семьи Дубровских и Троекуровых находились в состоянии дружбы. Но любую идиллию может разрушить даже самая мелкая ссора. Отцы Владимира и Маши стали неистовыми врагами. От следы былой дружбы не осталось и следа. От этого конфликта больше всего страдают их дети. Они не могут встречаться и даже просто контактировать. Тем не менее младшему Дубровскому удаётся видеться со своей возлюбленной. Устроившись гувернёром в поместье Троекуровых, Владимир увиделся с Машей.
Маша в силу своей скромности не может рассказать ему о своих чувствах. На её характер очень сильно повлияло опекунство оцта во всех аспектах. Благодаря тотальному контролю, его дочь не может высказать собственного мнения. Удивительно, но в то же время Маш довольно серьёзная и отзывчивая натура. Возможно, автор хотел продемонстрировать читателю образ классической барышни из дворянской семьи. На это также указывает большая любовь девушки к романтической литературе, что было характерно для того периода. Она жаждет простой любви, которой не может получить в собственной семье. Владимир же, наоборот, имеет тягу к приключениям, выступая в роли некого разбойника, стремящегося достичь своей цели любыми После внезапной смерти отца он остался в полном одиночестве. Жизнь заставила его стать взрослым, чтобы справиться со всеми трудностями. Казалось бы, 2 совершенно противоположные личности не могут сблизиться. Но на самом деле у них есть много общего. Как Владимир, так и Маша в раннем возрасте лишилась матери, и они оба имеют довольно сложную судьбу.
Дочь Троекурова безмятежно влюбляется в гувернёра, не зная о том, что под его маской скрывается Владимир. Он раскрывает свою настоящую цель – месть Троекурову старшему. Маша осознаёт, что перед ней враг её семьи, желающий зла отцу. Но чувства стоят у девушки на первом месте, и она не отвергает своего возлюбленного. Но Дубровский не ожидает подобной реакции. Он видит, что Маша искренне его любит и не решается причинять страдания, оставив Машу без единственного близкого человека.
К сожалению, им не удастся стать супругами. Маше суждено выйти замуж за князя Верейского, являющегося близким другом Троекурова. Владимир предлагает сбежать вместе с ним. Но барышня показывает верность своим принципам, благодаря которым не может причинить боль другому человеку, и отказывает разбойнику. Этот момент говорит многое о её характере и жизненных ценностях, которые никогда не прогнутся под влиянием любовных чувств.
Більшість прозових творів Б. Грінченко присвятив зображенню українського народу. Письменника цікавили соціальні процеси й моральна проблематика. Розглядав він і питання, що стосувались народної освіти та виховання.
В оповіданні «Без хліба» (1884) автор зосередився на вивченні особистісного профілю українського селянина — носія й виразника народної етики. Він показав, наскільки важливими в житті людини є засвоєні ще з дитинства моральні норми й цінності.
Селяни Горпина й Петро вже три роки як побралися, мають маленьку дитину, та все ніяк не облаштують власне господарство. Несприятливим видався й останній рік, а на весну не стало хліба.
Петро шукав роботу, та й тут не пощастило. Лишилася надія позичити хліб із громадських запасів, що зберігаються в гамазеї (складському приміщенні). Адже й Петро разом з іншими селянами свого часу складав туди зерно! Та коли звернувся до старости, то зустрів лише нерозуміння й байдужість до своєї біди.
Письменник детально розкрив психологічні стани селянина, доведеного до відчаю. Петра глибоко обурює ставлення сільської влади: «Вони крастимуть наше добро, а ти з голоду вмирай і дитина нехай умирає!». Лише розпач, загроза голоду й уболівання за рідних змушують чоловіка зважитися на крадіжку. Він приходить до цього не одразу, а поступово: довго переконує самого себе, у душі відбувається гостра боротьба.
Про вчинену Петром крадіжку не дізнаються односельці, але вона швидко руйнує сімейну злагоду, стає причиною болючих моральних переживань. Горпині сумно та соромно — вона не хоче чоловіка-злодія. Та й самого Петра гризе сумління. Він бачить, як його вчинок позначився на родинному житті. Терпіти муки совісті вже несила, і селянин щиро просить вибачення в громади: «Люди добрі! Простіть мене, бо я злодій!».
Важливим і показовим є зображення морального рівня громади. Письменник розрізняє простих хліборобів і сільську владу. Якщо староста й писар не до Петрові, то звичайні односельці виявили людяність та виступили проти його арешту. Автор вірить у справедливість організованої сільської громади, яка покладається на традиційну народну мораль. Люди дали шанс на виправлення, а селянин, заробивши чесною працею, повернув украдене. Петро відродив не лише повагу односельців, а й прихильність коханої дружини і власний душевний спокій.
Оповідання нагадує народну соціально-побутову казку: герой хоч і робить хибний крок, та, одержавши підтримку родини й «добрих людей», гідно виправляє свою помилку. А фінал твору щасливий — теж як у казці. Та й сама історія, попри свою зовнішню простоту, сприймається немов корисне практичне повчання, що передає часточку народної мудрості.
Роман Александра Сергеевича Пушкина поднимает множество людских проблем. Немалая часть сюжета уделена вопросам отношений между людьми. Эта тема особенно сильно раскрывается во взаимоотношениях Маши Троекуровой и Владимира Дубровского. На фоне их любовной линии читатель встречается с такими понятиями, как честь, ответственность и честность. Эти персонажи несут важную роль в этом произведении. Они раскрывать вражду между двумя поссорившимися семьями. Но что же эта пара из себя представляет, и как развивается их любовная линия?
Семьи Дубровских и Троекуровых находились в состоянии дружбы. Но любую идиллию может разрушить даже самая мелкая ссора. Отцы Владимира и Маши стали неистовыми врагами. От следы былой дружбы не осталось и следа. От этого конфликта больше всего страдают их дети. Они не могут встречаться и даже просто контактировать. Тем не менее младшему Дубровскому удаётся видеться со своей возлюбленной. Устроившись гувернёром в поместье Троекуровых, Владимир увиделся с Машей.
Маша в силу своей скромности не может рассказать ему о своих чувствах. На её характер очень сильно повлияло опекунство оцта во всех аспектах. Благодаря тотальному контролю, его дочь не может высказать собственного мнения. Удивительно, но в то же время Маш довольно серьёзная и отзывчивая натура. Возможно, автор хотел продемонстрировать читателю образ классической барышни из дворянской семьи. На это также указывает большая любовь девушки к романтической литературе, что было характерно для того периода. Она жаждет простой любви, которой не может получить в собственной семье. Владимир же, наоборот, имеет тягу к приключениям, выступая в роли некого разбойника, стремящегося достичь своей цели любыми После внезапной смерти отца он остался в полном одиночестве. Жизнь заставила его стать взрослым, чтобы справиться со всеми трудностями. Казалось бы, 2 совершенно противоположные личности не могут сблизиться. Но на самом деле у них есть много общего. Как Владимир, так и Маша в раннем возрасте лишилась матери, и они оба имеют довольно сложную судьбу.
Дочь Троекурова безмятежно влюбляется в гувернёра, не зная о том, что под его маской скрывается Владимир. Он раскрывает свою настоящую цель – месть Троекурову старшему. Маша осознаёт, что перед ней враг её семьи, желающий зла отцу. Но чувства стоят у девушки на первом месте, и она не отвергает своего возлюбленного. Но Дубровский не ожидает подобной реакции. Он видит, что Маша искренне его любит и не решается причинять страдания, оставив Машу без единственного близкого человека.
К сожалению, им не удастся стать супругами. Маше суждено выйти замуж за князя Верейского, являющегося близким другом Троекурова. Владимир предлагает сбежать вместе с ним. Но барышня показывает верность своим принципам, благодаря которым не может причинить боль другому человеку, и отказывает разбойнику. Этот момент говорит многое о её характере и жизненных ценностях, которые никогда не прогнутся под влиянием любовных чувств.
Більшість прозових творів Б. Грінченко присвятив зображенню українського народу. Письменника цікавили соціальні процеси й моральна проблематика. Розглядав він і питання, що стосувались народної освіти та виховання.
В оповіданні «Без хліба» (1884) автор зосередився на вивченні особистісного профілю українського селянина — носія й виразника народної етики. Він показав, наскільки важливими в житті людини є засвоєні ще з дитинства моральні норми й цінності.
Селяни Горпина й Петро вже три роки як побралися, мають маленьку дитину, та все ніяк не облаштують власне господарство. Несприятливим видався й останній рік, а на весну не стало хліба.
Петро шукав роботу, та й тут не пощастило. Лишилася надія позичити хліб із громадських запасів, що зберігаються в гамазеї (складському приміщенні). Адже й Петро разом з іншими селянами свого часу складав туди зерно! Та коли звернувся до старости, то зустрів лише нерозуміння й байдужість до своєї біди.
Письменник детально розкрив психологічні стани селянина, доведеного до відчаю. Петра глибоко обурює ставлення сільської влади: «Вони крастимуть наше добро, а ти з голоду вмирай і дитина нехай умирає!». Лише розпач, загроза голоду й уболівання за рідних змушують чоловіка зважитися на крадіжку. Він приходить до цього не одразу, а поступово: довго переконує самого себе, у душі відбувається гостра боротьба.
Про вчинену Петром крадіжку не дізнаються односельці, але вона швидко руйнує сімейну злагоду, стає причиною болючих моральних переживань. Горпині сумно та соромно — вона не хоче чоловіка-злодія. Та й самого Петра гризе сумління. Він бачить, як його вчинок позначився на родинному житті. Терпіти муки совісті вже несила, і селянин щиро просить вибачення в громади: «Люди добрі! Простіть мене, бо я злодій!».
Важливим і показовим є зображення морального рівня громади. Письменник розрізняє простих хліборобів і сільську владу. Якщо староста й писар не до Петрові, то звичайні односельці виявили людяність та виступили проти його арешту. Автор вірить у справедливість організованої сільської громади, яка покладається на традиційну народну мораль. Люди дали шанс на виправлення, а селянин, заробивши чесною працею, повернув украдене. Петро відродив не лише повагу односельців, а й прихильність коханої дружини і власний душевний спокій.
Оповідання нагадує народну соціально-побутову казку: герой хоч і робить хибний крок, та, одержавши підтримку родини й «добрих людей», гідно виправляє свою помилку. А фінал твору щасливий — теж як у казці. Та й сама історія, попри свою зовнішню простоту, сприймається немов корисне практичне повчання, що передає часточку народної мудрості.