Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) 1 листопада 1861 р. у с. Зелений Яр Доманівського району на Миколаївщині в родині священика. Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закінчивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, потім працювала у сільських школах Херсонської губернії.
Писати Дніпрова Чайка почала ще в гімназії. Деякі вірші ("На смерть Тургенева") були надруковані в "Одесском вестнике" (1883). В 1885 р. в одеському альманасі "Нива" було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки ("Вісточка" й "Пісня") та оповідання "Знахарка", яке за своїм характером близьке до запису з народних уст.
1885 р. Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона де її чоловік займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер.
Починаючи з 1887 р., письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах "Перший вінок", журнали "Дзвінок", "Правда", "Зоря"), випускає цикл "Морські малюнки". Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі ("Мирські малюнки", "Тень несозданных созданий", "Дві птиці", "Морське серце", "Тополя", "Хвиля").
Прозова творчість письменниці розпочалася оповіданням "Знахарка" (1884), побудованим на фольклорно-етнографічному матеріалі (І. Франко вказував на "перевантаженість етнографізмом"), У наступних творах зображувала процеси диференціації села ("Уночі", 1896 — 1909; "Вольтер'янець", 1896; "На Солоному", 1911), передавала суспільне піднесення напередодні революції 1905—1907 рр, ("Революціонер", "Месниця", 1901). В окремих творах ("Хрестонос", 1896; "Чи сквитались?", 1899; "Війна не вгаває, війна клекотить...") підносила голос за мир і злагоду в суспільстві, самоочищення й удосконалення людини в толстовському дусі. Оповідання позначені поглибленим психологізмом, тонким дослідженням духовного світу персонажів ("Хрестонос", "У школі", "Чудний", "Тень несозданных созданий" та ін.). Окреме місце в творчості належить поезії у прозі чи ритмізованим мініатюрам під назвою "Морські малюнки" ("Дівчина — чайка", 1892; "Суперечка", 1893; "Скеля", 1893; "Буревісник", 1900; "Шпаки", 1901; "Плавні горять", 1902), написаним у імпресіоністично-символічній манері (їх можна порівняти з ранніми творами цього жанру В. Стефаника, О. Кобилянської). Проте поезія в прозі Дніпрової Чайки більш соціально заангажована, тут порушуються питання долі народу, ролі митця в суспільстві.В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—20 рр.
Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) 1 листопада 1861 р. у с. Зелений Яр Доманівського району на Миколаївщині в родині священика. Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закінчивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, потім працювала у сільських школах Херсонської губернії.
Писати Дніпрова Чайка почала ще в гімназії. Деякі вірші ("На смерть Тургенева") були надруковані в "Одесском вестнике" (1883). В 1885 р. в одеському альманасі "Нива" було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки ("Вісточка" й "Пісня") та оповідання "Знахарка", яке за своїм характером близьке до запису з народних уст.
1885 р. Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона де її чоловік займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер.
Починаючи з 1887 р., письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах "Перший вінок", журнали "Дзвінок", "Правда", "Зоря"), випускає цикл "Морські малюнки". Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі ("Мирські малюнки", "Тень несозданных созданий", "Дві птиці", "Морське серце", "Тополя", "Хвиля").
Прозова творчість письменниці розпочалася оповіданням "Знахарка" (1884), побудованим на фольклорно-етнографічному матеріалі (І. Франко вказував на "перевантаженість етнографізмом"), У наступних творах зображувала процеси диференціації села ("Уночі", 1896 — 1909; "Вольтер'янець", 1896; "На Солоному", 1911), передавала суспільне піднесення напередодні революції 1905—1907 рр, ("Революціонер", "Месниця", 1901). В окремих творах ("Хрестонос", 1896; "Чи сквитались?", 1899; "Війна не вгаває, війна клекотить...") підносила голос за мир і злагоду в суспільстві, самоочищення й удосконалення людини в толстовському дусі. Оповідання позначені поглибленим психологізмом, тонким дослідженням духовного світу персонажів ("Хрестонос", "У школі", "Чудний", "Тень несозданных созданий" та ін.). Окреме місце в творчості належить поезії у прозі чи ритмізованим мініатюрам під назвою "Морські малюнки" ("Дівчина — чайка", 1892; "Суперечка", 1893; "Скеля", 1893; "Буревісник", 1900; "Шпаки", 1901; "Плавні горять", 1902), написаним у імпресіоністично-символічній манері (їх можна порівняти з ранніми творами цього жанру В. Стефаника, О. Кобилянської). Проте поезія в прозі Дніпрової Чайки більш соціально заангажована, тут порушуються питання долі народу, ролі митця в суспільстві.В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—20 рр.
Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.