Б. Восстанови хронологию событий. 1. Татьяна так и обмерла...
Она от страха еще более зашаталась и закрыла глаза...
3. Решили научить Татьяну, чтобы она притворилась хмельной.
1. Неоднократно было замечено, что Герасим терпеть не мог пьяниц.
6. Он схватил ее за руку, помчал через весь двор и, войдя с нею в комнату,
где заседал совет, толкнул ее прямо к Капитону.​

Коли моя мама ображається на когось з нас, членів сім’ї, вона каже: «Чому ти не подумав про мене? Я ж теж людина». Це в її розумінні найпереконливіший аргумент. І дійсно, бути людиною в загальноприйнятому уявленні – це значить мати думки, почуття і бажання, це означає бути гідним любові та поваги. Крилатими стали слова одного з героїв М. Горького Сатіна: «Людина – це звучить гордо!». І ми часто не усвідомлюємо повною мірою, до чого це об’ємне і «серйозне» поняття, яку відповідальність воно накладає на нас.

Отже, «людина», як один із видів живих істот, населяє планету Земля. Є кілька кардинально протилежних теорій її походження – від «цинічно-приземленою» теорії Ч. Дарвіна до містичної гіпотези інопланетної природи Homo Sapiens. Однак, незважаючи на розбіжності, всі вчені сходяться на думці, що людина єдина в трьох іпостасях – біологічній, соціальній і духовній. Що це означає?

У своєму житті людина проявляє себе як істота біологічна: вона володіє певною анатомією і фізіологією, у неї існують інстинкти і основні потреби – в їжі, у відпочинку, безпеці, продовженні роду. Однак це – лише частина потреб людини. Вона не може жити, не виконуючи певних функцій у суспільстві, соціумі. Всі ми за своє життя виконуємо безліч соціальних ролей – дітей, батьків, друзів, студентів, працівників, колег. Життя людини в суспільстві, його розвиток саме як соціальної істоти вчені називають социогенез (на відміну від антропогенезу – розвитку людини як біологічної істоти). Вчені довели, що людині необхідно оточення інших людей, необхідно відчувати себе частиною «великого колективу» – бути соціалізованим, включеним в життя суспільства. Тільки тоді людина набуває специфічні навички, що відрізняють його від тварини, – мова, вміння взаємодіяти з іншими людьми, приносити користь суспільству.

Але і це ще не все. Можна сказати, що у своїй біологічній природі людина реалізується як особистість, в соціальній діяльності – як індивід. Але досягти вищого ступеня розвитку людини на цій Землі – стати особистістю – йому дозволяє лише духовна сфера. Вона включає в себе почуття, емоції, думки індивіда, його потреби в самовираженні і творчості, його морально-етичні принципи

В описании оставленных Алексеем Алексеевичем Ивановым на четыре года детей тоже чувствуется "отпечаток" войны: "башмаки на Петрушке были поношенные, но еще годные, штаны и куртка старые, переделанные из отцов-ской гражданской одежды". Но самый главный укор войне - образ одиннадцатилетнего сына Иванова Петрушки. Отец чувствует, что Петрушка нуждается в заботе и ласке больше других, потому что война превратила его в "мужичка": "отец не сразу узнал своего ребенка в серьезном подростке, который казался старше своего возраста", "лицо у него было спокойное, словно бы уже привычное к житейским заботам", "Петрушка походил на маленького, небогатого, но исправного мужичка". Он был лишен детства. Иванов чувствует, что не может его полюбить. Может уважать, но не любить. И самое страшное, что, начиная узнавать, чем жила его семья, Иванов мерит их фронтовыми мерками. Возможно, это не его вина. Отвыкший на войне от всего, что к ней не относилось, он не может осознать, насколько большая жизнь была прожита его семьей без него. И по отношению к Петрушке (законченному человеческому характеру) он испытывает не отцовские чувства, а некое подобие неловкости за привычку мальчика руководить домашними, за его "мужской" характер и даже за его командирский голос (огонь в печи и тот слушается его) . Отец не понимает, что именно парнишка сохранил для него семью, заботился о матери и сестре. Какая-то внутренняя преграда мешает ему понять всех домашних и даже Настю. ответ на неуместный в устах отца вопрос: "Как вы тут без меня жили? ", - содержится и в характере сына, и в поведении Насти, когда вся семья собралась за столом. Они не едят все сразу: Петрушка собирает крошки, Настя оставляет кусок пирога "Семену-Евсею". Этому их научила жизнь. Они, в отличие от Иванова, наделены "житейской мудростью".
Петрушка и его отец находятся в состоянии "нравственного спора", потому что, как оказывается, дело сына - сохранить семью, а отца - лишь оценить, как его ждали дома.