"В споре рождается истина". Правда, в произведении Шукшина истина не коснулась предмета спора, зато показала, что спорщики бывают разными. Перед нами блеснул демагог Глеб Капустин. Для него и ему подобных важен не предмет, а результат спора. Умело жонглируя теорией и заводя оппонента в дебри логических противоречий, они стараются "щелкнуть по носу" зазнавшихся, на их взгляд, кандидатов наук.
Вообще Шукшин заложил в это произведение более глубокую мысль. Многие ученые осуждались партией за империалистические взгляды в науке, за следование учениям буржуазных теоретиков. Но наука не знает границ. И указывать ученым на то, что они оторвались от народа абсурдно.
ответ:В нормальних родинах дітей вчать бути, передусім, людьми. Тобто, стерпними членами суспільства, які здатні формувати ЛЮДЯНІ стосунки між собою.
Колись у давньому дитинстві я, будучи п’ятирічним білявим дівчатком, прибігла в сльозах до свого діда, сивокудрого велетня з добрими-предобрими блакитними очима. У розпачі й гніві я вигукнула: "Дідусю, я би їх так побила, ще дужче, ніж вони мене! Але ж я сама, і я молодша від тих дворових хуліганів!" Мій дід був мудрим чоловіком, царство йому Небесне. Він тоді вийшов надвір, підкликав до себе тих бешкетників, що мені не давали спокою через новенький ровер, який їм так кортіло мені розтрощити. Дідо мене заспокоїв, наказав математику вчити, а сам надвір пішов. Я - бігом до вікна, тихцем між фіранок дивитись, як мій захисник бешкетників каратиме. Та дідо не став ані бити, ані погрожувати їм. А присів навколішки, з’юрбив їх докупи (запацьканих пилюкою хлопців було 7 чи 8, віком десь від 6 до 13 років) і суворо так сказав їм: "Послухайте, орли. У мене до вас діло є одне. -- Пацанва перелякано-зацікавлено переглянулась між собою. -- Ви от вже повиростали, деякі аж з усіх сил прагнуть дорослими стати (дід витягнув з-за вуха найстаршого хулігана зім’яту цигарку "Ватра" й викинув у калюжу). А час, як малюки, марнуєте. Молодших ображаєте. -- При цих словах особливо нервові хлопаки відступили на півкроку назад. -- Тоді як добрих справ навколо огого скільки незроблених!" Далі відвів дідо ту дику зграю до голуб’ятні, яку товариш його сам пильнував, але через хворобу ледве забирався старою драбиною нагору, аби похазяйнувати в оселі улюблених птахів. Тож, аби компенсувати фізичну та моральну шкоду, завдану ображеним мешканцям двору (а таких, окрім мене, було ще немало!), кожен бешкетник отримав від діда настанови з ремонту й догляду за голуб’ятнею.
Працювали хлопці дуже старанно, якось і мене до адже діда мого почали дуже поважати. Ось так мене в родині вчили перемагати скотство людяністю, тупість мудрістю, зло добром. Закон людяності став для мене паролем, через який складались мої стосунки з людьми, сукупність яких формувала мій особистий світ. І як це не дивно, як не наївно й смішно, ставши дорослою жінкою, я все ще гадала, що за подібними законами живе переконлива більшість істот, які називають себе "людьми".
Але як через дешеве покриття фальшивих купюр проглядає копійчаний папір, так часом і порожні голови й душі чорними дірками зіяють крізь нещиру чемність і штучну людяніть. Це чорна заразна хвороба скотство, яку я дуже боюсь навіть поверхово підхопити.
"Тяжко тобі буде з таким інтелігентним вихованням", - казала якось моя нахабна однокласниця, спльовуючи лушпиння на підлогу трамвая, в якому мені довелось їхати з нею в одному напрямку. А тяжко мені було дивитись вже навіть на її скотське ставлення до прибиральниці трамвая.
А хто сказав, що обов’язково має бути легко? Та най ше згинути на власному дивані в купі бруду й порожніх пивних пляшок. Але то вже є скотство у примітивній формі, скероване на самого себе, то вже суперлегко. Тож, нехай як би не було тяжко, я ненавиджу і панічно боюсь легких і огидних законів скотства.
Кажуть гуманісти, що не можна поділяти людство на достойних та недостойних . Але яку назву тоді підібрати для тих, що здатні на будь-яку підлість, будучи поряд з порядними добродіями, маскуючись під таких, відстоюючи повноцінні права своєї суспільної діяльності? І вас із ними судитимуть за єдиною мірою, хоча вони й поняття жодного не мають про те, що означає бути людиною. І навчити їх цьому у свідомому віці вже неможливо.
Звідки беруться скоти, ублюдки й уроди, достеменно сучасні науковці не дослідили.
Можливо, хтось має покидьські гени від самого зародження, і починає ще в утробі тусувати маму п’ятками по печінці зі скотським задоволенням.
Деякі, можливо, народжуються цілком доброзичливими дітьми, але потрапляють у несприятливе для нормального розвитку середовище. На потребу любові й ніжності вони отримували жорстокість і черствість, замість обіймів - стусани, замість мудрості гнилі приклади скотських вчинків.
Знавці моралі біблійних законів не сумніваючись стверджують, що кожна людина має право робити власний життєвий вибір, за яке несе відповідальність перед Богом, собою та іншими людьми. Підтвердженням цього є випадки, коли діти, що зростали у гнійному середовищі покидьків, на диво, виходили з нього цілком нормальними людьми з відкритими серцями й доброю вдачею. Запереченням теорії вільного вибору є те, що у більшості випадків асоціального оточення дитини з неї виростало ще більш безнадійно бидлувате створіння, ніж його вихователі.
Як не ти людину, обділену добротою та любов’ю, якщо вона здається такою ж, як ти, гідною тих же радощів, тієї ж поваги, що й усі нормальні люди?
"В споре рождается истина". Правда, в произведении Шукшина истина не коснулась предмета спора, зато показала, что спорщики бывают разными. Перед нами блеснул демагог Глеб Капустин. Для него и ему подобных важен не предмет, а результат спора. Умело жонглируя теорией и заводя оппонента в дебри логических противоречий, они стараются "щелкнуть по носу" зазнавшихся, на их взгляд, кандидатов наук.
Вообще Шукшин заложил в это произведение более глубокую мысль. Многие ученые осуждались партией за империалистические взгляды в науке, за следование учениям буржуазных теоретиков. Но наука не знает границ. И указывать ученым на то, что они оторвались от народа абсурдно.
ответ:В нормальних родинах дітей вчать бути, передусім, людьми. Тобто, стерпними членами суспільства, які здатні формувати ЛЮДЯНІ стосунки між собою.
Колись у давньому дитинстві я, будучи п’ятирічним білявим дівчатком, прибігла в сльозах до свого діда, сивокудрого велетня з добрими-предобрими блакитними очима. У розпачі й гніві я вигукнула: "Дідусю, я би їх так побила, ще дужче, ніж вони мене! Але ж я сама, і я молодша від тих дворових хуліганів!" Мій дід був мудрим чоловіком, царство йому Небесне. Він тоді вийшов надвір, підкликав до себе тих бешкетників, що мені не давали спокою через новенький ровер, який їм так кортіло мені розтрощити. Дідо мене заспокоїв, наказав математику вчити, а сам надвір пішов. Я - бігом до вікна, тихцем між фіранок дивитись, як мій захисник бешкетників каратиме. Та дідо не став ані бити, ані погрожувати їм. А присів навколішки, з’юрбив їх докупи (запацьканих пилюкою хлопців було 7 чи 8, віком десь від 6 до 13 років) і суворо так сказав їм: "Послухайте, орли. У мене до вас діло є одне. -- Пацанва перелякано-зацікавлено переглянулась між собою. -- Ви от вже повиростали, деякі аж з усіх сил прагнуть дорослими стати (дід витягнув з-за вуха найстаршого хулігана зім’яту цигарку "Ватра" й викинув у калюжу). А час, як малюки, марнуєте. Молодших ображаєте. -- При цих словах особливо нервові хлопаки відступили на півкроку назад. -- Тоді як добрих справ навколо огого скільки незроблених!" Далі відвів дідо ту дику зграю до голуб’ятні, яку товариш його сам пильнував, але через хворобу ледве забирався старою драбиною нагору, аби похазяйнувати в оселі улюблених птахів. Тож, аби компенсувати фізичну та моральну шкоду, завдану ображеним мешканцям двору (а таких, окрім мене, було ще немало!), кожен бешкетник отримав від діда настанови з ремонту й догляду за голуб’ятнею.
Працювали хлопці дуже старанно, якось і мене до адже діда мого почали дуже поважати. Ось так мене в родині вчили перемагати скотство людяністю, тупість мудрістю, зло добром. Закон людяності став для мене паролем, через який складались мої стосунки з людьми, сукупність яких формувала мій особистий світ. І як це не дивно, як не наївно й смішно, ставши дорослою жінкою, я все ще гадала, що за подібними законами живе переконлива більшість істот, які називають себе "людьми".
Але як через дешеве покриття фальшивих купюр проглядає копійчаний папір, так часом і порожні голови й душі чорними дірками зіяють крізь нещиру чемність і штучну людяніть. Це чорна заразна хвороба скотство, яку я дуже боюсь навіть поверхово підхопити.
"Тяжко тобі буде з таким інтелігентним вихованням", - казала якось моя нахабна однокласниця, спльовуючи лушпиння на підлогу трамвая, в якому мені довелось їхати з нею в одному напрямку. А тяжко мені було дивитись вже навіть на її скотське ставлення до прибиральниці трамвая.
А хто сказав, що обов’язково має бути легко? Та най ше згинути на власному дивані в купі бруду й порожніх пивних пляшок. Але то вже є скотство у примітивній формі, скероване на самого себе, то вже суперлегко. Тож, нехай як би не було тяжко, я ненавиджу і панічно боюсь легких і огидних законів скотства.
Кажуть гуманісти, що не можна поділяти людство на достойних та недостойних . Але яку назву тоді підібрати для тих, що здатні на будь-яку підлість, будучи поряд з порядними добродіями, маскуючись під таких, відстоюючи повноцінні права своєї суспільної діяльності? І вас із ними судитимуть за єдиною мірою, хоча вони й поняття жодного не мають про те, що означає бути людиною. І навчити їх цьому у свідомому віці вже неможливо.
Звідки беруться скоти, ублюдки й уроди, достеменно сучасні науковці не дослідили.
Можливо, хтось має покидьські гени від самого зародження, і починає ще в утробі тусувати маму п’ятками по печінці зі скотським задоволенням.
Деякі, можливо, народжуються цілком доброзичливими дітьми, але потрапляють у несприятливе для нормального розвитку середовище. На потребу любові й ніжності вони отримували жорстокість і черствість, замість обіймів - стусани, замість мудрості гнилі приклади скотських вчинків.
Знавці моралі біблійних законів не сумніваючись стверджують, що кожна людина має право робити власний життєвий вибір, за яке несе відповідальність перед Богом, собою та іншими людьми. Підтвердженням цього є випадки, коли діти, що зростали у гнійному середовищі покидьків, на диво, виходили з нього цілком нормальними людьми з відкритими серцями й доброю вдачею. Запереченням теорії вільного вибору є те, що у більшості випадків асоціального оточення дитини з неї виростало ще більш безнадійно бидлувате створіння, ніж його вихователі.
Як не ти людину, обділену добротою та любов’ю, якщо вона здається такою ж, як ти, гідною тих же радощів, тієї ж поваги, що й усі нормальні люди?