« Дзеркалом суспільства» називав театр великий письменник-сатирик Жан Батист Мольєр. «Зображуючи людей, ви пишете з натури, – говорив він. – Портрети їх повинні бути схожі, і ви нічого не досягли, якщо в них не впізнають людей вашого століття». Своїм основним завданням, завданням своєї творчості письменник вважав прагнення «дати на сцені приємне зображення загальних недоліків» і тим самим сприяти їх виправленню. А недоліків у сучасному йому суспільстві було досить багато – до такого висновку великий драматург прийшов гаючи за людьми, їх вчинками, бажаннями, пристрастями життя. У серці Мольєра все більше наростав протест проти соціальної несправедливості і недосконалості існуючого світу. І цей протест він висловлював на сторінках своїх творів. Увагу Мольєра, як автора комедій, залучали порушення норм людської моралі, відхилення від природних прагнень в ім’я надуманих цінностей. На його думку, фальшиві ідеали лежать в основі збоченої моралі. Саме тому він вимагав від людей справжньої моральної строгості, вміння підпорядковувати свої бажання і поведінку вимогам розуму.
Одним з яскравих реалістичних творів письменника стала комедія «Міщанин-шляхтич». В основу п’єси було покладено сюжет про багатого буржуа, готового в своєму прагненні до аристократичних титулів прийняти безглузде, фантастичне звання «мамамуші» і піддатися маскарадному обряду посвячення в це звання. Герой Мольєра, пан Журден – простодушний недалекий міщанин, який несподівано розбагатів і єдине бажання якого – стати дворянином. Для досягнення цієї мети герой готовий на будь-які приниження, він готовий виконувати найбезглуздіші поради тих, перед ким він схиляється. Його невігластво, довірливість і простодушність спонукали нахабного обманщика Доранта піддати Журдена «вихованню». Він обіцяє навчити героя манерам маркізів, закликає в усьому покластися на нього. Насправді ж ним керують виключно корисливі інтереси. Пройдисвіт грає не лише на прагненні міщанина стати дворянином, він підіграє недалекому простакові абсолютно в усьому, прагнучи отримати за свою «безцінну» до якомога більшу винагороду і таким чином збагатитися, не докладаючи особливих зусиль. Дорант користується бажанням Журдена доглядати за маркізою Доріменой . Для афериста це – прекрасна можливість влаштувати свято на честь своєї дами і добре поживитися за рахунок довірливого героя. Він вселяє Журдену, що маркіза до нього небайдужа, і тим самим підштовхує героя до активних і нерідко комічних дій .
Главный герой рассказа – Слепцов. Его глазами читатель видит происходящее. Некоторые литературоведы выделяют рассказчика, будто наблюдающего за горем близкого человека. Набоков не даёт никаких намёков на социальную среду, в которой находится Слепцов. Только известно, что он проводит лето в собственном имении и имеет сына-школьника.
Для Набокова важен Слепцов как человек с его психологией, философией и культурными наслоениями. Набоков очень точно описывает стадии переживания героем горя, «изнемогающего от горя человека»: оцепенение, отрицание случившейся смерти и воспоминания о живом, принятие факта смерти и отчаяние, решение прервать страдание.
Дальше Набоков не описывает героя, всё внимание писателя перемещается на родившуюся бабочку. Говорящая фамилия героя свидетельствует о том, что он может и не разгадать секрет Рождества как торжества жизни как таковой над смертью индивидуальной.
Детали в рассказе играют ту же роль, что и в лирическом произведении.
Это – штрихи, составляющие в сознании читателя единое целое: сюжет, образ или чувство. Плюшевый стул, на который сел убитый горем Слепцов в нежилом флигеле в нежилой части комнаты, уподобляется малознакомому человеку, поддерживающему в беде. Розовый шёлковый абажур подобен клетке, ловящей свет лампы. Треснувшая капля воска на руке героя рассказывает о посещении церкви и символизирует треснувшую, разбитую жизнь.
« Дзеркалом суспільства» називав театр великий письменник-сатирик Жан Батист Мольєр. «Зображуючи людей, ви пишете з натури, – говорив він. – Портрети їх повинні бути схожі, і ви нічого не досягли, якщо в них не впізнають людей вашого століття». Своїм основним завданням, завданням своєї творчості письменник вважав прагнення «дати на сцені приємне зображення загальних недоліків» і тим самим сприяти їх виправленню. А недоліків у сучасному йому суспільстві було досить багато – до такого висновку великий драматург прийшов гаючи за людьми, їх вчинками, бажаннями, пристрастями життя. У серці Мольєра все більше наростав протест проти соціальної несправедливості і недосконалості існуючого світу. І цей протест він висловлював на сторінках своїх творів. Увагу Мольєра, як автора комедій, залучали порушення норм людської моралі, відхилення від природних прагнень в ім’я надуманих цінностей. На його думку, фальшиві ідеали лежать в основі збоченої моралі. Саме тому він вимагав від людей справжньої моральної строгості, вміння підпорядковувати свої бажання і поведінку вимогам розуму.
Одним з яскравих реалістичних творів письменника стала комедія «Міщанин-шляхтич». В основу п’єси було покладено сюжет про багатого буржуа, готового в своєму прагненні до аристократичних титулів прийняти безглузде, фантастичне звання «мамамуші» і піддатися маскарадному обряду посвячення в це звання. Герой Мольєра, пан Журден – простодушний недалекий міщанин, який несподівано розбагатів і єдине бажання якого – стати дворянином. Для досягнення цієї мети герой готовий на будь-які приниження, він готовий виконувати найбезглуздіші поради тих, перед ким він схиляється. Його невігластво, довірливість і простодушність спонукали нахабного обманщика Доранта піддати Журдена «вихованню». Він обіцяє навчити героя манерам маркізів, закликає в усьому покластися на нього. Насправді ж ним керують виключно корисливі інтереси. Пройдисвіт грає не лише на прагненні міщанина стати дворянином, він підіграє недалекому простакові абсолютно в усьому, прагнучи отримати за свою «безцінну» до якомога більшу винагороду і таким чином збагатитися, не докладаючи особливих зусиль. Дорант користується бажанням Журдена доглядати за маркізою Доріменой . Для афериста це – прекрасна можливість влаштувати свято на честь своєї дами і добре поживитися за рахунок довірливого героя. Він вселяє Журдену, що маркіза до нього небайдужа, і тим самим підштовхує героя до активних і нерідко комічних дій .
Объяснение:
Главный герой рассказа – Слепцов. Его глазами читатель видит происходящее. Некоторые литературоведы выделяют рассказчика, будто наблюдающего за горем близкого человека. Набоков не даёт никаких намёков на социальную среду, в которой находится Слепцов. Только известно, что он проводит лето в собственном имении и имеет сына-школьника.
Для Набокова важен Слепцов как человек с его психологией, философией и культурными наслоениями. Набоков очень точно описывает стадии переживания героем горя, «изнемогающего от горя человека»: оцепенение, отрицание случившейся смерти и воспоминания о живом, принятие факта смерти и отчаяние, решение прервать страдание.
Дальше Набоков не описывает героя, всё внимание писателя перемещается на родившуюся бабочку. Говорящая фамилия героя свидетельствует о том, что он может и не разгадать секрет Рождества как торжества жизни как таковой над смертью индивидуальной.
Детали в рассказе играют ту же роль, что и в лирическом произведении.
Это – штрихи, составляющие в сознании читателя единое целое: сюжет, образ или чувство. Плюшевый стул, на который сел убитый горем Слепцов в нежилом флигеле в нежилой части комнаты, уподобляется малознакомому человеку, поддерживающему в беде. Розовый шёлковый абажур подобен клетке, ловящей свет лампы. Треснувшая капля воска на руке героя рассказывает о посещении церкви и символизирует треснувшую, разбитую жизнь.
Объяснение: