В этой красивой и грустной сказке Василия Яковлевича Ерошенко, рассказывается о том, как всё в природе радуется приходу очередной весны. Всё, кроме старой ивы, которая понимает, что это её последняя весна. Ива состарилась и умирает. Она плачет и тоскует, что жизнь закончилась. Дерево согнулось до самой земли. Хозяйка решила её спилить за ненадобностью, а на этом месте посадить молодое деревце.
Главная мысль произведения заключается в том, что всё подчиняется извечным законам природы: старое и отжившее, должно уступать место новому, только пробуждающемуся к жизни. Это несколько грустно, но такой закон природы.
Сказка заставляет задуматься о быстротечности жизни, о её смысле и невозможности противостоять законам природы.
Мне сказка Ерошенко понравилась глубоким философским подходом. В земной жизни, всё имеет своё начало и свой конец. Поэтому, следует ценить каждое, отпущенное нам мгновение.
Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.
В этой красивой и грустной сказке Василия Яковлевича Ерошенко, рассказывается о том, как всё в природе радуется приходу очередной весны. Всё, кроме старой ивы, которая понимает, что это её последняя весна. Ива состарилась и умирает. Она плачет и тоскует, что жизнь закончилась. Дерево согнулось до самой земли. Хозяйка решила её спилить за ненадобностью, а на этом месте посадить молодое деревце.
Главная мысль произведения заключается в том, что всё подчиняется извечным законам природы: старое и отжившее, должно уступать место новому, только пробуждающемуся к жизни. Это несколько грустно, но такой закон природы.
Сказка заставляет задуматься о быстротечности жизни, о её смысле и невозможности противостоять законам природы.
Мне сказка Ерошенко понравилась глубоким философским подходом. В земной жизни, всё имеет своё начало и свой конец. Поэтому, следует ценить каждое, отпущенное нам мгновение.
Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.