Після мого ознайомлення з творчістю грецького народу, я узагальнила, що найбільш захоплюючим я обрала для себе міф "Нарцис".
У цьому міфі йдеться мова про сина річкового бога Кефіса та німфи Лавріони - Нарциса. Хлопець мав прекрасну статуру, але був холодним до оточуючих, мов лід. Богиня кохання, Афродіта, не одноразово посилала йому дар у вигляді кохання, але прекрасний та гордий Нарцис не вважав нікого достойною кандидатурою на його серце, тому кожного разу відмовляв богині, за що невдовзі й поплатився.
Одного дня він заблукав у густому лісі, тоді й спіткала його кара розгніваної богині кохання. Того дня він зустрів німфу Ехо, на якій лежало прокляття - вона могла відповідати на запитання лише повторюючи останні слова. Він відштовхнув її, не бажаючи приймати обійми, та й пішов далі. А засмучена німфа сховалася у гущавині лісу, без перестанку слідувавши за юнаком.
Але коли Нарцис знову вийшов на полювання та забажав напитися прохолодної води він дійшов до найчистішої річки, нахилився, і завмер. Він відображався, мов у дзеркалі, в усій своїй красі. Отут-то й спіткала його кара Афродіти.
Пройшло не мало часу, перш ніж юнак з жахом зрозумів, що закохався сам у себе, дивлячись на відображення та забувши про все: про їжу, воду і навіть сон. Тоді він заплакав, сказавши самому собі, що відчуває, мов, недовго йому залишилося, але смерті він не боявся: смерть принесе кінець мукам кохання. Збліднувши, мов білий фарфор, Нарцис випустив свій останній подих.
Коли німфи запримітили загибель їхнього об'єкту кохання, вони пішли готувати труну, але коли повернулися, то знайшли лише білу квітку неземної краси. Її назвали та називають зараз Нарцисом.
Мені справді полюбився цей міф, він чимось відвоював місце в моєму серці, знайшов відгук. Історія Нарциса ще раз нагадала мені, до чого призводить егоїзм в купі із самозакохоністю.
В рассказе «Джамиля» Чингиз Айтматов в первую очередь хотел описать обычаи киргизского народа, где вдову родственников не отпускают в жестокую жизнь на произвол.
Все начинается с того что Джамиля остаётся одна со всеми трудностями быта, семьи и мужскими обязанностями по хозяйству. Свекровь ей с братьями поручает отвозить зерно на станцию, где приходиться поднимать мешки с тяжестью и перегружать повозку.
Муж Джамили пропадает на фронте, а брат мужа по имени Данияр возвращается с ранением в ногу. Рассказ повествует именно их, историю двух сердец, зажженных трудностями военного времени. Тогда многим, кто не ушёл на войну, приходилось трудиться в колхозе и тем самым солдатам в доставке всего необходимого.
Рассказ повествует важность обычая киргизского народа в к самым близким родственникам вплоть до женитьбы лишь бы не остаться одной женщине и знать горести одиночества. Однако, не смотря на это, находятся люди, которые осуждали их отношения, переросшие в нежные, взаимные чувства любви.
Их любовь появилась на фоне музыки, которую воспел Данияр в порыве любви к ней, сам не осознавая об этом, дав таким образом понять, что и Джамиля не равнодушна к его великодушию и доброте.
Автор хотел передать характер злых языков нации, которые вроде сторонники традиций, однако не прочь поклеветать о них, в итоге чего пара вынуждена будет покинуть аул.
Но, не смотря на сложности времени и сплетни аула, в Джамиле и Данияре остаётся вера в светлое будущее, семью и взаимную любовь. Они по своему чтят традиции, сопереживают происходящее и грезят о счастье, свойственному обычному человеку на земле. Испытав любовь, они понимают, что все вокруг не столь важно для них и решают утвердиться в отношениях, несмотря на все невзгоды и напасти жизни.
А маленький мальчик, наблюдавший за всей историей родственников, был только рад их счастью и сопереживал горести вместе с ними и им приобрести покой навеки. Тогда как, соседи не поддержали Джамилю, выбравшую в спутники жизни "какого-то никчёмного инвалида войны"…
Мій улюблений міфологічний герой
Після мого ознайомлення з творчістю грецького народу, я узагальнила, що найбільш захоплюючим я обрала для себе міф "Нарцис".
У цьому міфі йдеться мова про сина річкового бога Кефіса та німфи Лавріони - Нарциса. Хлопець мав прекрасну статуру, але був холодним до оточуючих, мов лід. Богиня кохання, Афродіта, не одноразово посилала йому дар у вигляді кохання, але прекрасний та гордий Нарцис не вважав нікого достойною кандидатурою на його серце, тому кожного разу відмовляв богині, за що невдовзі й поплатився.
Одного дня він заблукав у густому лісі, тоді й спіткала його кара розгніваної богині кохання. Того дня він зустрів німфу Ехо, на якій лежало прокляття - вона могла відповідати на запитання лише повторюючи останні слова. Він відштовхнув її, не бажаючи приймати обійми, та й пішов далі. А засмучена німфа сховалася у гущавині лісу, без перестанку слідувавши за юнаком.
Але коли Нарцис знову вийшов на полювання та забажав напитися прохолодної води він дійшов до найчистішої річки, нахилився, і завмер. Він відображався, мов у дзеркалі, в усій своїй красі. Отут-то й спіткала його кара Афродіти.
Пройшло не мало часу, перш ніж юнак з жахом зрозумів, що закохався сам у себе, дивлячись на відображення та забувши про все: про їжу, воду і навіть сон. Тоді він заплакав, сказавши самому собі, що відчуває, мов, недовго йому залишилося, але смерті він не боявся: смерть принесе кінець мукам кохання. Збліднувши, мов білий фарфор, Нарцис випустив свій останній подих.
Коли німфи запримітили загибель їхнього об'єкту кохання, вони пішли готувати труну, але коли повернулися, то знайшли лише білу квітку неземної краси. Її назвали та називають зараз Нарцисом.
Мені справді полюбився цей міф, він чимось відвоював місце в моєму серці, знайшов відгук. Історія Нарциса ще раз нагадала мені, до чого призводить егоїзм в купі із самозакохоністю.
В рассказе «Джамиля» Чингиз Айтматов в первую очередь хотел описать обычаи киргизского народа, где вдову родственников не отпускают в жестокую жизнь на произвол.
Все начинается с того что Джамиля остаётся одна со всеми трудностями быта, семьи и мужскими обязанностями по хозяйству. Свекровь ей с братьями поручает отвозить зерно на станцию, где приходиться поднимать мешки с тяжестью и перегружать повозку.
Муж Джамили пропадает на фронте, а брат мужа по имени Данияр возвращается с ранением в ногу. Рассказ повествует именно их, историю двух сердец, зажженных трудностями военного времени. Тогда многим, кто не ушёл на войну, приходилось трудиться в колхозе и тем самым солдатам в доставке всего необходимого.
Рассказ повествует важность обычая киргизского народа в к самым близким родственникам вплоть до женитьбы лишь бы не остаться одной женщине и знать горести одиночества. Однако, не смотря на это, находятся люди, которые осуждали их отношения, переросшие в нежные, взаимные чувства любви.
Их любовь появилась на фоне музыки, которую воспел Данияр в порыве любви к ней, сам не осознавая об этом, дав таким образом понять, что и Джамиля не равнодушна к его великодушию и доброте.
Автор хотел передать характер злых языков нации, которые вроде сторонники традиций, однако не прочь поклеветать о них, в итоге чего пара вынуждена будет покинуть аул.
Но, не смотря на сложности времени и сплетни аула, в Джамиле и Данияре остаётся вера в светлое будущее, семью и взаимную любовь. Они по своему чтят традиции, сопереживают происходящее и грезят о счастье, свойственному обычному человеку на земле. Испытав любовь, они понимают, что все вокруг не столь важно для них и решают утвердиться в отношениях, несмотря на все невзгоды и напасти жизни.
А маленький мальчик, наблюдавший за всей историей родственников, был только рад их счастью и сопереживал горести вместе с ними и им приобрести покой навеки. Тогда как, соседи не поддержали Джамилю, выбравшую в спутники жизни "какого-то никчёмного инвалида войны"…