Александр Сергеевич Пушкин поднимает в своём произведении вечные темы: преданность своему долгу, предательство, любовь, честь и достоинство, которое сохранили герои в любой ситуации, недовольство народа своей жизнью и жестокий бунт.
«Береги честь смолоду» - автор не зря выбрал такой эпиграф к своему произведению. Главный герой Петр Гринев, несмотря на свою молодость, сумел повести себя достойно во всех испытаниях. Он отблагодарил случайного человека, который показал в пургу его ямщику дорогу к жилью, отдал ему свой заячий тулуп. Это ему жизнь, потому что встретился ему Емельян Пугачев. Он защитил честь и жизнь любимой девушки, он не пошёл в услужении к бунтовщику Емельяну Пугачеву, честно и правдиво сказав почему он не может этого сделать, чем вызвал уважение разбойника.
Молодые люди смогли пронести своё чувство через все испытания, сначала Гринев жизнь Маше, вызволив ее из пугачевского плена, затем она, преодолев природную застенчивость и робость, поехала к императрице просить за освобождение любимого.
Истинная любовь и преданность - одна из главных ценностей в любые времена.
Коли я починав читати цей роман, то сприймав його як смішну, веселу казку про велетня і ліліпутів. Але, прослухавши розповідь вчителя, зрозумів, що це серйозний твір про суспільство і людину.
Самого Свіфта найбільше цікавили проблеми політичні, тому його твір — це сатира на сучасну йому Англію.
Звернімося до тексту романа. Про імператора Ліліпути автор говорить з іронією. "Відраза і жах Всесвіту", імператор аж на цілий ніготь виший за своїх підданих. "Самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього". У цій людині всі впізнали короля Георга І, що правив Англією в 1714—1726 роках.
Як можна стати міністром? Мабуть, на це можна так відповісти: "Треба бути розумним, добре знати справу, розумітися на політичних проблемах". У Ліліпутії це проходить дещо інакше. Придворні танцюють на канаті... У цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтись великої ласки при дворі, їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. Хто найвище стрибає, тому й перепадають найвищі посади.
У період написання своєї книги Свіфт уже не вірив ні партії торі, ні вітам. Ось чому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів — тремексенів і слемексенів, Тремексени — прихильники високих підборів на взутті, слемексени — низьких. На всі урядові посади імператор Ліліпутії призначав тільки прихильників низьких підборів.
Між Ліліпутією та Блефуску точаться війни. Що ж є їх причиною? З'ясовується, що жителі цих країн розбивають яйця з різних кінців. Нікчемний привід, а страждають і гинуть люди. Тут вже не до сміх
Александр Сергеевич Пушкин поднимает в своём произведении вечные темы: преданность своему долгу, предательство, любовь, честь и достоинство, которое сохранили герои в любой ситуации, недовольство народа своей жизнью и жестокий бунт.
«Береги честь смолоду» - автор не зря выбрал такой эпиграф к своему произведению. Главный герой Петр Гринев, несмотря на свою молодость, сумел повести себя достойно во всех испытаниях. Он отблагодарил случайного человека, который показал в пургу его ямщику дорогу к жилью, отдал ему свой заячий тулуп. Это ему жизнь, потому что встретился ему Емельян Пугачев. Он защитил честь и жизнь любимой девушки, он не пошёл в услужении к бунтовщику Емельяну Пугачеву, честно и правдиво сказав почему он не может этого сделать, чем вызвал уважение разбойника.
Молодые люди смогли пронести своё чувство через все испытания, сначала Гринев жизнь Маше, вызволив ее из пугачевского плена, затем она, преодолев природную застенчивость и робость, поехала к императрице просить за освобождение любимого.
Истинная любовь и преданность - одна из главных ценностей в любые времена.
Коли я починав читати цей роман, то сприймав його як смішну, веселу казку про велетня і ліліпутів. Але, прослухавши розповідь вчителя, зрозумів, що це серйозний твір про суспільство і людину.
Самого Свіфта найбільше цікавили проблеми політичні, тому його твір — це сатира на сучасну йому Англію.
Звернімося до тексту романа. Про імператора Ліліпути автор говорить з іронією. "Відраза і жах Всесвіту", імператор аж на цілий ніготь виший за своїх підданих. "Самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього". У цій людині всі впізнали короля Георга І, що правив Англією в 1714—1726 роках.
Як можна стати міністром? Мабуть, на це можна так відповісти: "Треба бути розумним, добре знати справу, розумітися на політичних проблемах". У Ліліпутії це проходить дещо інакше. Придворні танцюють на канаті... У цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтись великої ласки при дворі, їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. Хто найвище стрибає, тому й перепадають найвищі посади.
У період написання своєї книги Свіфт уже не вірив ні партії торі, ні вітам. Ось чому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів — тремексенів і слемексенів, Тремексени — прихильники високих підборів на взутті, слемексени — низьких. На всі урядові посади імператор Ліліпутії призначав тільки прихильників низьких підборів.
Між Ліліпутією та Блефуску точаться війни. Що ж є їх причиною? З'ясовується, що жителі цих країн розбивають яйця з різних кінців. Нікчемний привід, а страждають і гинуть люди. Тут вже не до сміх