Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль. Дізнавшись від жителів села, що дівчина має славу, мало не недоумкуватої, оскільки з дитинства мріє про хороброго лицаря на кораблі з пурпуровими вітрилами, він вирішив її здивувати. Для цього Грей грунтовно підготувався, накупив достатньо червоного шовку, запросив музикантів і підготував своїх матросів до майбутньої зустрічі. Він розповів, що має намір одружитися на дівчині, так як це їхня доля. Уміння переходити від слів до справи, видавало в Артурі людину сміливу і надійну. Ассоль була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона анітрохи не сумнівалася, що все буде саме так. Так, Грей, ощаслививши дівчину, знайшов і сам щастя.
В России происходит усиленный рост капиталистического производства. Вырастают зловещие фигуры новых эксплуататоров: купцов, фабрикантов, подрядчиков, финансовых дельцов. «Народные заступники» первыми поднимают голос протеста против бесчеловечных форм эксплуатации на фабриках и заводах, на строительстве железных дорог. В 1860 году Н. А. Добролюбов написал статью «Опыт отучения людей от пищи» . В ней революционный демократ показал, что даже такое прогрессивное дело, как строительство железных дорог, превращается в средство безудержной наживы отдельных хищников за счет ограбления рабочих. Добролюбов писал, что рабочих «не кормят по нескольку дней, привозят и пускают в голую, бесплодную степь, без хлеба, без всяких запасов, на 40° жару, не заготовивши им никаких помещений, не пославши с ними ни лекаря, ни медикаментов… Как тут не умереть человеку?» . Смертность на строительстве дорог была колоссальной, но это не беспокоило ни подрядчиков, ни царское правительство.
Изображая в поэме «Железная дорога» (1864) картину эксплуатации рабочих капиталистическими хищниками, Некрасов проявил глубокое понимание экономических законов.
В мире есть царь: этот царь беспощаден, Голод названье ему, говорит поэт. Царь-голод, властвующий над миром, - верный союзник богачей им порабощать народ. Поэт рисует картину объединения всех сил, враж- дебных людям труда:
Грабили нас грамотеи-десятники, Секло начальство, давила нужда… Метафора - перенесение качеств, свойств одного предмета или явления на другой предмет по сходству (например, «свинцовая туча» , «море смеялось») . Эпитет - образная характеристика какого-либо лица, явления или предмета с метафорического прилагательного (например, «веселый ветер» , «железная воля») . Оставшиеся в живых после этой каторжной работы ничего не принесут своим семьям: десятники так «рассчитали» рабочих, что «каждый подрядчику должен остался» . Народ еще благодарит своих грабителей, что они ему «недоимку .подарили» и отпустили «по домам» , с горькой иронией отмечает поэт. Но Некрасов верит в неиссякаемые духовные силы народа, его светлое будущее:
Вынес достаточно русский народ, Вынес и эту дорогу железную Вынесет все, что господь ни пошлет! Вынесет все - и широкую, ясную Грудью дорогу проложит себе. Некрасов трезво оценивает исторические условия, когда говорит, что ему не придется дожить до прекрасной поры подлинного освобождения народа. Но в этой оценке нет примирения с действительностью. В годы разгула реакции поэт не отступает от борьбы: он продолжает разоблачать «ликующих» реакционеров - душителей народа - и «праздно болтающих» либералов, которые не желают вникнуть в причины народных бедствий. Сердце поэта переполнено вселенским горем, и он призывает народную революцию:
Буря бы грянула, что ли? Чаша с краями полна! («Душно! без счастья и воли…» , 1868)
Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль. Дізнавшись від жителів села, що дівчина має славу, мало не недоумкуватої, оскільки з дитинства мріє про хороброго лицаря на кораблі з пурпуровими вітрилами, він вирішив її здивувати. Для цього Грей грунтовно підготувався, накупив достатньо червоного шовку, запросив музикантів і підготував своїх матросів до майбутньої зустрічі. Він розповів, що має намір одружитися на дівчині, так як це їхня доля. Уміння переходити від слів до справи, видавало в Артурі людину сміливу і надійну. Ассоль була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона анітрохи не сумнівалася, що все буде саме так. Так, Грей, ощаслививши дівчину, знайшов і сам щастя.
Объяснение:
Изображая в поэме «Железная дорога» (1864) картину эксплуатации рабочих капиталистическими хищниками, Некрасов проявил глубокое понимание экономических законов.
В мире есть царь:
этот царь беспощаден,
Голод названье ему,
говорит поэт.
Царь-голод, властвующий над миром, - верный союзник богачей им порабощать народ. Поэт рисует картину объединения всех сил, враж- дебных людям труда:
Грабили нас грамотеи-десятники,
Секло начальство, давила нужда…
Метафора - перенесение качеств, свойств одного предмета или явления на другой предмет по сходству (например, «свинцовая туча» , «море смеялось») .
Эпитет - образная характеристика какого-либо лица, явления или предмета с метафорического прилагательного (например, «веселый ветер» , «железная воля») .
Оставшиеся в живых после этой каторжной работы ничего не принесут своим семьям: десятники так «рассчитали» рабочих, что «каждый подрядчику должен остался» . Народ еще благодарит своих грабителей, что они ему «недоимку .подарили» и отпустили «по домам» , с горькой иронией отмечает поэт. Но Некрасов верит в неиссякаемые духовные силы народа, его светлое будущее:
Вынес достаточно русский народ,
Вынес и эту дорогу железную
Вынесет все, что господь ни пошлет!
Вынесет все - и широкую, ясную
Грудью дорогу проложит себе.
Некрасов трезво оценивает исторические условия, когда говорит, что ему не придется дожить до прекрасной поры подлинного освобождения народа. Но в этой оценке нет примирения с действительностью. В годы разгула реакции поэт не отступает от борьбы: он продолжает разоблачать «ликующих» реакционеров - душителей народа - и «праздно болтающих» либералов, которые не желают вникнуть в причины народных бедствий. Сердце поэта переполнено вселенским горем, и он призывает народную революцию:
Буря бы грянула, что ли?
Чаша с краями полна!
(«Душно! без счастья и воли…» , 1868)