Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
Родился Виктор Драгунский 30 ноября 1913 года в Нью-Йорке, в семье эмигрантов из России. Однако в 1914 году семья вернулась обратно в Россию и осела в Гомеле, где и его детство. В 1925 году семья переехала в Москву. Виктор рано начал работать, чтобы обеспечить себе пропитание. Однако он не сразу стал писателем. После окончания школы работал токарем на заводе, шорником, лодочником, бакенщиком. С 1931–1936 годы учился актерскому ремеслу в «Литературно-театральных мастерских» студии А. Дикого. С 1935 года началась его актерская биография: он был артистом театра и эстрады, несколько лет руководил театром «Синяя птичка» (1948–1958 г.). Коллектив его мгновенно прославился. А ещё Виктор Драгунский работал Дедом Морозом на ёлках.Слайд 5Был он так же клоуном в цирке на Цветном Бульваре, рыжим клоуном в лохматом рыжем парике. А клоуном быть очень трудно, ведь он должен уметь и фокусы показывать, и сальто делать, и по канату ходить, и танцевать, и петь, и с животными уметь общаться. Виктор Драгунский всё это умел.Во время Великой Отечественной войны (1941–1945) был в ополчении, затем выступал с фронтовыми концертными бригадами. Всего пятьдесят восемь лет отмерила ему судьба, но кажется, что он прожил несколько жизней.Драгунский прожил одну, но на редкость многообразную, насыщенную, напряженную и цельную жизнь. Ему выпала редкая участь – быть ни на кого не похожим, создать свой стиль и в жизни, и в творчестве.Слайд 7Когда у Виктора Драгунского родился сын – Денис, с ним начали случаться всякие смешные истории. Драгунский стал эти истории записывать, и получились «Денискины рассказы».Первые рассказы о Дениске были опубликованы в журнале «Мурзилка» в 1959 году, а первая книжка из 16 рассказов вышла в 1961 году под названием «Он живой и светится». Денискиных приключений становилось всё больше и больше. Всего было написано около девяноста веселых рассказов.Эти рассказы принесли писателю заслуженную славу. Отец в этих рассказах – сам Виктор Юзефович, а Дениска – это его сын, который, повзрослев, стал преуспевающим литератором, и в нем трудно найти черты прежнего мальчишки, который мог самозабвенно полюбить «Девочку на шаре» и врать про «Пожар во флигеле». В его рассказах светлое и нежное чувство всегда одерживает победу над плоской и тяжеловесной житейщиной.«Денискины рассказы» хороши не только потому, что с необыкновенной точностью передают психологию ребёнка: в них отразилось светлое восприятие мира. В центре рассказов стоят: пытливый и деятельный Дениска, и его друг мечтательный, медлительный Мишка. Только литературное творчество смогло вобрать в себя весь его громадный жизненный опыт, знание и понимание людей, суммировать все узнанное и осветить нежной любовью к людям, маленьким и взрослым, и наделить долгой жизнью. Так оно и осталось!Его книги читают не только у нас в России, но и на Украине, и в Молдавии, и в Узбекистане, и в Азербайджане, и в Норвегии, и в Чехии, и в Германии, и даже в Японии.Так что если вдруг кому-нибудь из вас станет грустно, берите и читайте «Денискины рассказы». А сейчас, мы с вами поговорим о некоторых рассказах В.Ю. Драгунского. Первый рассказ – «Он живой и светится …».
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html