Мумі-трол: син Мумі-мами та Мумі-тата, а також кращий друг Нюхмумрика (Снусмумрика). Дуже зворушливий та чутливий. В цілому хоробрий, але іноді полохливий... Легко заводить нові знайомства, чим завдає дещицю головного болю своїй мамі.
Мумі-мама: дружина Мумі-тата, вона ж мама Мумі-троля. Найкраща в світі мама! Завжди готова прийняти чергову порцію нових друзів улюбленого сина, нагодувати, приголубити й покласти спати усю цю ораву.
Мумі-тато: Мумі-тато одружений на Мумі-мамі, він же є батьком Мумі-троля. Був народжений за дивного розташування зірок й залишений у Будинку для Підкидьків ґемулихи. В молодості багато мандрував. Сам побудував Дім. Також, він найвідоміший письменник Мумі-долу.
Чмих (Сніфф): Син тваринки Сос та Шмиглика. Він же Маленька Тваринка. Трішки жадібний, любить поскиглити... Небайдужий до усього яскравого й солодкого. Знайшов чудову печеру.
Ондатр (Вихухоль): Справжній філософ. Цілими днями лежить у гамаку з розумною книжкою. Турботу про себе сприймає як належне. Зануда.
Нюхмумрик (Снусмумрик): Син Мюмли-мами та Юксаре. Зведений брат Мюмли. Рідний брат Крихітки Мю. Вільний птах. Любить палити люльку та грати на губній гармошці. Не любить заборонних табличок, будинків та сторожа парку. Кожне літо проводить у Мумі-долі, а восени йде у далекі краї.
Хропусь (Снорк): Хропка - брат Фрекен Хроплі. Зовні схожий на Мумі-троля, але змінює колір залежно від настрою. Любить головувати на різних зборах. Дуже серйозний тип.
Хропля (Фрекен Снорк): Сестра Хропки. Володарка шовковистої чуприни та золотого браслета, що вдягають на ногу. Любить прикраси й крутитися перед дзеркалом. Була врятована Мумі-тролем від хижого куща.
Мавпочка (Кошенятко): У різних варіантах перекладу зі шведської є або Мавпочка, або Кошенятко (першим побачив його Чмих і захотів потоваришувати).
Гемуль - колекціонер комах: Мумі-тато так характеризує гемулів: «Гемулі досягають майже подвійної висоти звичайної папороті. У них витягнуті й дещо пригнічені обличчя. Рожеві очі. Немає вух, але замість них кілька жмутиків синього або кольору імбиру волосся. Гемулі - зовсім не видатні інтелектуали й легко стають фанатиками. їхні ноги надзвичайно великі й пласкі. Вони не можуть навчитися свистіти, й тому не люблять будь-який свист.» Усі гемулі досить занудливі. Люблять керувати й ніколи не визнають своєї неправоти. Як правило, щось колекціонують.
Гатіфнати: 3 пояснень Мумі-мами: «Це такі дрібні чарівні звірята. Здебільшого вони невидимки. Іноді вони живуть під мостинами в людей, й чутно, як вони прокрадаються там увечері, коли в будинку все затихає. Але частіше вони бродять світами, ніде не зупиняючись, ні про що не турбуючись. Ніколи не можна сказати, веселий гатіфнат чи злий, опечалений він чи здивований. Я впевнена, що у них взагалі немає ніяких почуттів.» Гатіфнати з'являються на світ із зернят у день літнього сонцестояння. Мандрують по всьому світу в маленьких човниках. Раз на рік збираються на своєму таємному острові й дізнаються про погоду за великим барометром. Дуже наелектризовані.
Каждый из нас видел перед собою смешные карикатуры, поднимающие настроение. Но знали ли вы, что раньше существовали целые сатирические журналы с ними, которые выпускались в России с 1769 года! Журнал назывался "Трутень", выходивший с мая 1769 по апрель 1770 в Санкт-Петербурге.
В средневековой и новой Европе сатира развиваясь как самостоятельное творчество,а русская сатира существовала уже в XVII веке и раньше в народной повести, творчестве скоморохов(в восточнославянской традиции участники праздничных театрализованных обрядов и игр, музыканты, исполнители песен и танцев).
В своём развитии сатира разные стадии эволюции: возникла из народного творчества, но развилась как самостоятельное творчество, стала орудием обличения проблем и недостатков в обществе,высмеивающая их .
В XVIII веке сатира в России процветает. Появляются новые жанры. В 1760-1790-е в России один за другим открываются новые сатирические журналы: "Полезное увлечение", "Свободные часы", "Смесь", "Трутень", "Почта духов", "Зритель" , "Сатирикон" и многие другие
В реферате мне бы хотелось бы рассказать о увлекательном русском "Сатириконе".
Что за журнал?
«Сатирико́н» — русский, дореволюционный литературно-художественный журнал сатиры и юмора, издававшийся в Санкт-Петербурге еженедельно с 1908 по 1914 годы.
Сатирикон издавался в Санкт-Петербурге с 1908 по 1914 года. Название было дано в честь античного романа «Сатирикон»,написанный в жанре сатира на латинском языке
Журнал, можно сказать, улучшенная версия старого, русского еженедельного журнала «Стрекоза» ,который выпускался с 1875 по 1908 года. До конца 1908 года оба журнала выходили в одно и то же время, причем № 9-13 «Сатирикона» и № 23-27/13 «Стрекозы» вышли с одинаковым содержанием.
Для народа "Сатирикон" был тем утешением , которое тогда было нужно. Режим был царский, жилось не очень, а персонажей и сюжетов для высмеивания хватало с избытком. Так и возник "Сатирикон" - язвительный и насмешливый журнал.
«Сатирикон» привлекал читателей тем, что его авторы практически отказались от обличения конкретных высокопоставленных лиц
Первый номер журнала вышел 1 апреля 1908 года. Каждый номер имел 12-16 страниц, множество иллюстраций-карикатур. Журнал сразу завоевал аудиторию.
Редакция
Первым главным редактором журнала стал художник Алексей Александрович Радаков (1877-1942), а с девятого номера этот пост перешел к писателю-сатирику, драматургу и журналисту Аркадию Тимофеевичу Аверченко, который привел журнал к пику.
Редакция журнала располагалась на Невском проспекте, в доме № 9. Издание было веселым и едким, саркастическим и высмеивающим. В нем остроумный текст смешивался с язвительными карикатурами, забавные анекдоты сменялись злыми насмешками в сторону политики.
Печатались такие сатирики, как В.Князев, Саша Чёрный и А. Бухов, печатались Л. Андреев, А. Толстой, В.Маяковский, с иллюстрациями выступали прославленные русские художники Б. Кустодиев, И. Билибин, А. Бенуа.
Особое значение в столь громкой популярности «Сатирикона» в значительной степени принадлежала остроумным сатирикам и юмористам, сотрудничавшим в журнале.
В период расцвета журнала, в 1911 году, его издатель М. Г. Корнфельд выпустил в журнальной библиотеке «Всеобщую историю, обработанную „Сатириконом“». Авторами этого блестящего пародийно-сатирического произведения были Тэффи, О. Дымов, Аркадий Аверченко и О. Л. Д’Ор; иллюстрировали книгу художники-сатириконцы А. Радаков, А. Яковлев, А. Юнгер и Ре-Ми (Н. Ремизов).
В 1913 г. основная часть сотруд. и редактор "Сатирикона" вышли из состава редакции и поступили к изданию журн. "Новый сатирикон
Мумі-трол: син Мумі-мами та Мумі-тата, а також кращий друг Нюхмумрика (Снусмумрика). Дуже зворушливий та чутливий. В цілому хоробрий, але іноді полохливий... Легко заводить нові знайомства, чим завдає дещицю головного болю своїй мамі.
Мумі-мама: дружина Мумі-тата, вона ж мама Мумі-троля. Найкраща в світі мама! Завжди готова прийняти чергову порцію нових друзів улюбленого сина, нагодувати, приголубити й покласти спати усю цю ораву.
Мумі-тато: Мумі-тато одружений на Мумі-мамі, він же є батьком Мумі-троля. Був народжений за дивного розташування зірок й залишений у Будинку для Підкидьків ґемулихи. В молодості багато мандрував. Сам побудував Дім. Також, він найвідоміший письменник Мумі-долу.
Чмих (Сніфф): Син тваринки Сос та Шмиглика. Він же Маленька Тваринка. Трішки жадібний, любить поскиглити... Небайдужий до усього яскравого й солодкого. Знайшов чудову печеру.
Ондатр (Вихухоль): Справжній філософ. Цілими днями лежить у гамаку з розумною книжкою. Турботу про себе сприймає як належне. Зануда.
Нюхмумрик (Снусмумрик): Син Мюмли-мами та Юксаре. Зведений брат Мюмли. Рідний брат Крихітки Мю. Вільний птах. Любить палити люльку та грати на губній гармошці. Не любить заборонних табличок, будинків та сторожа парку. Кожне літо проводить у Мумі-долі, а восени йде у далекі краї.
Хропусь (Снорк): Хропка - брат Фрекен Хроплі. Зовні схожий на Мумі-троля, але змінює колір залежно від настрою. Любить головувати на різних зборах. Дуже серйозний тип.
Хропля (Фрекен Снорк): Сестра Хропки. Володарка шовковистої чуприни та золотого браслета, що вдягають на ногу. Любить прикраси й крутитися перед дзеркалом. Була врятована Мумі-тролем від хижого куща.
Мавпочка (Кошенятко): У різних варіантах перекладу зі шведської є або Мавпочка, або Кошенятко (першим побачив його Чмих і захотів потоваришувати).
Гемуль - колекціонер комах: Мумі-тато так характеризує гемулів: «Гемулі досягають майже подвійної висоти звичайної папороті. У них витягнуті й дещо пригнічені обличчя. Рожеві очі. Немає вух, але замість них кілька жмутиків синього або кольору імбиру волосся. Гемулі - зовсім не видатні інтелектуали й легко стають фанатиками. їхні ноги надзвичайно великі й пласкі. Вони не можуть навчитися свистіти, й тому не люблять будь-який свист.» Усі гемулі досить занудливі. Люблять керувати й ніколи не визнають своєї неправоти. Як правило, щось колекціонують.
Гемуль філателіст-ботанік: Фанатичний колекціонер-профан.
Гатіфнати: 3 пояснень Мумі-мами: «Це такі дрібні чарівні звірята. Здебільшого вони невидимки. Іноді вони живуть під мостинами в людей, й чутно, як вони прокрадаються там увечері, коли в будинку все затихає. Але частіше вони бродять світами, ніде не зупиняючись, ні про що не турбуючись. Ніколи не можна сказати, веселий гатіфнат чи злий, опечалений він чи здивований. Я впевнена, що у них взагалі немає ніяких почуттів.» Гатіфнати з'являються на світ із зернят у день літнього сонцестояння. Мандрують по всьому світу в маленьких човниках. Раз на рік збираються на своєму таємному острові й дізнаються про погоду за великим барометром. Дуже наелектризовані.
Введение:
Каждый из нас видел перед собою смешные карикатуры, поднимающие настроение. Но знали ли вы, что раньше существовали целые сатирические журналы с ними, которые выпускались в России с 1769 года! Журнал назывался "Трутень", выходивший с мая 1769 по апрель 1770 в Санкт-Петербурге.
В средневековой и новой Европе сатира развиваясь как самостоятельное творчество,а русская сатира существовала уже в XVII веке и раньше в народной повести, творчестве скоморохов(в восточнославянской традиции участники праздничных театрализованных обрядов и игр, музыканты, исполнители песен и танцев).
В своём развитии сатира разные стадии эволюции: возникла из народного творчества, но развилась как самостоятельное творчество, стала орудием обличения проблем и недостатков в обществе,высмеивающая их .
В XVIII веке сатира в России процветает. Появляются новые жанры. В 1760-1790-е в России один за другим открываются новые сатирические журналы: "Полезное увлечение", "Свободные часы", "Смесь", "Трутень", "Почта духов", "Зритель" , "Сатирикон" и многие другие
В реферате мне бы хотелось бы рассказать о увлекательном русском "Сатириконе".
Что за журнал?
«Сатирико́н» — русский, дореволюционный литературно-художественный журнал сатиры и юмора, издававшийся в Санкт-Петербурге еженедельно с 1908 по 1914 годы.
Сатирикон издавался в Санкт-Петербурге с 1908 по 1914 года. Название было дано в честь античного романа «Сатирикон»,написанный в жанре сатира на латинском языке
Журнал, можно сказать, улучшенная версия старого, русского еженедельного журнала «Стрекоза» ,который выпускался с 1875 по 1908 года. До конца 1908 года оба журнала выходили в одно и то же время, причем № 9-13 «Сатирикона» и № 23-27/13 «Стрекозы» вышли с одинаковым содержанием.
Для народа "Сатирикон" был тем утешением , которое тогда было нужно. Режим был царский, жилось не очень, а персонажей и сюжетов для высмеивания хватало с избытком. Так и возник "Сатирикон" - язвительный и насмешливый журнал.
«Сатирикон» привлекал читателей тем, что его авторы практически отказались от обличения конкретных высокопоставленных лиц
Первый номер журнала вышел 1 апреля 1908 года. Каждый номер имел 12-16 страниц, множество иллюстраций-карикатур. Журнал сразу завоевал аудиторию.
Редакция
Первым главным редактором журнала стал художник Алексей Александрович Радаков (1877-1942), а с девятого номера этот пост перешел к писателю-сатирику, драматургу и журналисту Аркадию Тимофеевичу Аверченко, который привел журнал к пику.
Редакция журнала располагалась на Невском проспекте, в доме № 9. Издание было веселым и едким, саркастическим и высмеивающим. В нем остроумный текст смешивался с язвительными карикатурами, забавные анекдоты сменялись злыми насмешками в сторону политики.
Печатались такие сатирики, как В.Князев, Саша Чёрный и А. Бухов, печатались Л. Андреев, А. Толстой, В.Маяковский, с иллюстрациями выступали прославленные русские художники Б. Кустодиев, И. Билибин, А. Бенуа.
Особое значение в столь громкой популярности «Сатирикона» в значительной степени принадлежала остроумным сатирикам и юмористам, сотрудничавшим в журнале.
В период расцвета журнала, в 1911 году, его издатель М. Г. Корнфельд выпустил в журнальной библиотеке «Всеобщую историю, обработанную „Сатириконом“». Авторами этого блестящего пародийно-сатирического произведения были Тэффи, О. Дымов, Аркадий Аверченко и О. Л. Д’Ор; иллюстрировали книгу художники-сатириконцы А. Радаков, А. Яковлев, А. Юнгер и Ре-Ми (Н. Ремизов).
В 1913 г. основная часть сотруд. и редактор "Сатирикона" вышли из состава редакции и поступили к изданию журн. "Новый сатирикон
Статьи
В ЦСПИ имеются следущие выпуски журнала:
1908, № 1(13/IV)-37, 38(25/XII)
1909, № 1(3/I)-51, 52(25/XII)
1911, № 1(1/I)-51, 52(23/XII)
1912, № 1(1/I)-52, 53(30/XII)
1913, № 1(4/I)-51, 52(30/XII)
1914, № 1(6/I), 16(22/V)
Все я выдохлась