и.а. бунин – один из немногих писателей-реалистов конца 19 – начала 20 века, прославившийся не только своей прозой, но и поэзией. в 1891 году вышел его первый поэтический сборник, вслед за которым последовали «листопад» (1901) и «новые стихотворения» (1902). как в прозе, так и в поэзии бунин придерживался реалистических традиций, выработанных пушкиным, фетом, полонским. у них он учился бережному отношению к слову, простоте, классической ясности и чёткости. поэтическое наследие бунина неоднородно по тематике. для ранней бунинской поэзии характерна пейзажная лирика. позднее он всё больше обращается к лирике философской, продолжающей тютчевскую проблематику. бунин в разных вариантах высказывал одну и ту же мысль: «нет, мучительно для меня жить на свете! всё меня мучает своей прелестью». слово «прелесть», по мысли писателя, всегда относилось к тому, что как будто неподвластно человеческому выражению: к цветам, деревьям, морю. напряжённое тяготение к вечной красоте и гармонии – вот что главенствовало уже в ранней лирике бунина. этот художник был одержим страстным желанием понять вечное, прикоснуться к неуловимому, разгадать «поступь высших сил». конкретные элементы пространства и времени (поле, лес, степь, южные страны или ночь, утро, день, вечер, зима, весна, лето) предстают в обычном своём облике, а одновременно – как часть вселенной, как носители непознанной тайны всемирного бытия. постепенно в творчестве бунина нарастает «звёздная тема». далёкие светила избраны здесь символом «предвечной красоты и правды неземной». появляется противопоставление этого прекрасного мира «заблудшей» земле: одно только звёздное небо, один небосвод недвижим, спокойный и благостный, чуждый всему, что так мрачно под ним. или: я вижу ночь: пески среди молчанья и звёздный свет над сумраком земли. традиционное противоречие (свет-тьма) связано со сложными человеческими чувствами. «неземная красота» бесконечно дорога, но трудно достижима. и поэтому приобщение к ней – всегда возрождение: «…душа, затрепетав, как крылья вольной птицы, коснулась солнечной поющей высоты! » прекрасным чувствам сопутствует сияние светил: «и не забыть мне этой ночи звёздной, когда весь мир любил я для одной». поэт затрагивает проблемы добра и зла, любви и ненависти, смысла жизни. взять хотя бы такие строки: и забуду я всё – вспомню только вот эти полевые пути меж колосьев и трав – и от сладостных грёз не успею ответить, к милосердным коленам припав.
22 січня 1788 Байрон наpодився в Лондоні у знатній, але збіднілій родині.1798 Байрон успадковує від двоюрідного діда титул барона і родовий маєток Ньюстед Еббі під Ноттінгемом, куди він переїжджає з матір’ю. Він займається з домашнім учителем, потім його віддають в приватну школу в Далвиче. 1801 надходить в закриту аристократичну школу в Харроу, біля Лондона. Починає писати вірші. 1805-1809 Навчається в Кембриджському університеті. 1807 виходить збірка «Години дозвілля» 1809 Байрон стає членом палати лордів. 1809-1811 Відправляється в тривалу подорож (Іспанія, Албанія, Афіни) 1812 виходять дві перші пісні автобіографічної поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», яка приносить йому популярність. 1813-1814 Байрон створює цикл «східних поем»: «Гяур», «Абідоська наречена» «Корсар» і «Лара». 1814 Одружується на Анабеллі Мілбенк. Після вони улаштовуються в Лондоні. Входить до підкомітета правління театру «Друрі-Лейн». 1815 народжується дочка Байрона Августа Ада. 1816 Розлучення з дружиною, після якого він покидає Англію, як виявилося, назавжди. Пише вірші та поеми: «Станси до Августи», «Послання до Августи», «Сон», «Пітьма». Завершує третю пісню «Чайльд Гарольда»; пише «Шильонского в’язня». У цьому ж році закінчені поеми східного циклу «Парізіна» і «Облога Коринфа». 1817 Байрон відвідує Рим. Він закінчує «Манфреда» (Manfred). Починає роботу над поемою «Дон Жуан». 1818 написана поема «Беппо» (Beppo) 1819 пише «Пророцтво Данте» (Prophecy of Dante). 1820-1821 п’єса «Марино Фальеро, дож Венеції», присвячена долі Фальеро, страченого за участь у змові проти існуючого у Венеції політичного режиму, і п’єса «Двоє Фоскарі». Драма у віршах «Каїн». 1821 переїжджає до Пізи. 1822 «Небо і земля», драма «Перетворений урод», «Вернер», «Бачення суду» У цьому ж році Байрон, Шеллі і Л.Хант починають видавати журнал «Ліберал». Незабаром Шеллі гине, і під опікою Байрона виявляються Хант, його хвора дружина і шестеро дітей. Крім того, помирає донька Байрона Аллегра, що стає для нього важким ударом. 1823 Байрон приймає пропозицію лондонського Грецького комітету до Греції у війні за незалежність проти турецького ярма. Він приймає під своє командування загін суліотов (греко-албанців), яким виплачує грошове забезпечення. 19 квітня 1824 Байрон помер від лихоманки.
