Назва твору має символічний підтекст, адже буквальний її переклад — "Ловець у житі". На мій погляд, жито — це символ ідеалу, мрій хлопчика, який стає дорослим і починає усвідомлювати, що реальність і мрії не збігаються. Звідси й образ " крутого обриву ": крутий обрив — період становлення особистості, від якої залежить її майбутнє життя. Вибір між житом-мріями, які за умов сильного характеру і мужності можна втілити в життя, і буденністю, яка затягує неймовірно швидко розгублених.
Зазираючи у прийдешні роки, автор розповідає про спроби людини вирватися за межі суспільства. Твір невеликий за обсягом, має одного головного героя, одну сюжетну лінію, охоплює малий проміжок часу, проте американські критики вважають його романом. Адже події, реальний світ у творі подано крізь особисте сприйняття героя, крім того, він одночасно й учасник подій, і свідок гач.
Письменник обирає форму сповіді, завдяки чому розповідь набуває яскравого емоційного й експресивного забарвлення.
Герой роману, шістнадцятирічний Холден, опинився на лікуванні в санаторії для душевнохворих, але події минулого не дають йому спокою. "Якщо ви справді надумали читати цю історію, то насамперед вам, мабуть, захочеться довідатись, де я з'явився на світ Божий, як минало моє безголове дитинство, що робили мої батько й мати, поки мене ще і в проекті не було, — словом, всю оту дурницю в дусі Девіда Копперфілда", — ось який початок твору. Погодимося, початок доволі динамічний і багато обіцяє допитливому читачу. Перша фраза — повна відвертість, яка підкріплюється жаргонним, просторічним підлітковим мовленням.
Період становлення особистості надзвичайно складний, позначений багатьма суперечностями, незрозумілими вчинками і думками. Адже, входячи в доросле життя, людина замислюється, хто вона є, яке її призначення у цьому світі, що робити далі. На людину лягає величезна відповідальність і за себе, і за тих, хто від неї залежить. Іноді буває надзвичайно складно визначитися з тим, чого саме ми хочемо від життя. Відбувається певна світоглядна криза, коли молода людина здатна на необачні вчинки. Таку кризу у свій час пережив сам письменник.
Отже, на вступних екзаменах до школи Мак-Берні Селінджер заявив, що більш за все цікавиться драматичним мистецтвом і тропічними рибками. Із цієї школи за незадовільне навчання його через рік відчислили, а взагалі він намагався вчитися у трьох привілейованих коледжах, у жодному з яких йому так і не вдалося довго протриматися.
Врешті-решт майбутній письменник закінчує військову школу у штаті Пенсильванія, де пише шкільний гімн і починає писати перші оповідання.
Як бачимо, письменник дуже довго бунтував проти освіти як такої, бо, можливо, був розчарований тими знаннями, які намагалися вкласти в його голову викладачі. У стані подібної кризи знаходиться герой роману. Він не просто не знає, що йому робити в житті, він не розуміє світ, в якому опинився. Йому набридло лицемірство, набридло, що все залежить від грошей. Зіткнення з реальністю призводить до великої духовної травми. Холдена виключили з престижного коледжу Пенсі за погане навчання. Та це сталося не вперше. Він був виключений із трьох інших коледжів з тієї ж причини. Він не хоче вчитися, тому що не розуміє, як це може знадобитися у житті. Він не знає, навіщо він вчиться, заради чого, адже його не цікавить жодна професія. Дивлячись у майбутнє, він не бачить нічого, крім сірої буденності. Він не хоче жити так, щоб бути машиною, яка працює в якійсь конторі, заробляє купу грошей і їздить на роботу в машині або в автобусі по Медісон-авеню, не хоче читати газети, вечорами грати в бридж і ходити в кіно.
Здається, що ці роздуми — лише прояв бунтаря-підлітка. Кому не відомі подібні висновки, викликан за життям дорослих? Навіть у цьому полягає щастя Холдена, бо іноді трапляється так, що люди живуть за звичним порядком, а десь після тридцяти років раптом усвідомлюють, що мрії залишилися мріями, а життя їхнє буденне і нецікаве.
Холден має серце чутливе, і вже з шістнадцяти років усвідомлює нікчемність існування обивателів. Навіть коли він думає про професію, яка повинна приносити людям щастя, сумніви розбурхують його тривожне серце. "І взагалі, навіть якщо ти весь час рятував би людям життя, звідки б ти знав, заради чого ти це робиш — заради того, щоб насправді врятувати життя людині, чи заради того, щоб стати відомим адвокатом", — так роздумує Хол-ден про кар'єру адвоката. І він має рацію, адже невідомо, чи завжди адвокату хочеться захищати людину від звинувачень.
Холдену дуже важко пристосуватися до оточуючих. Так, наприклад, на футбольному полі присутні всі, крім героя. Йому байдуже, виграє їхня команда чи програє. Він не розуміє, чому це так важливо, нехай це і фінальний матч, дуже важливий для Пенсі. Він не може зрозуміти, чому, якщо їхня команда програє, всі мусять плакати з горя,
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так:
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так:
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,Не для похвал себе пою;
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,Не для похвал себе пою;Но чтоб в часы прохлад, веселья и покоя
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,Не для похвал себе пою;Но чтоб в часы прохлад, веселья и покояПриятно рассмеялась Хлоя!
Зазираючи у прийдешні роки, автор розповідає про спроби людини вирватися за межі суспільства. Твір невеликий за обсягом, має одного головного героя, одну сюжетну лінію, охоплює малий проміжок часу, проте американські критики вважають його романом. Адже події, реальний світ у творі подано крізь особисте сприйняття героя, крім того, він одночасно й учасник подій, і свідок гач.
Письменник обирає форму сповіді, завдяки чому розповідь набуває яскравого емоційного й експресивного забарвлення.
Герой роману, шістнадцятирічний Холден, опинився на лікуванні в санаторії для душевнохворих, але події минулого не дають йому спокою. "Якщо ви справді надумали читати цю історію, то насамперед вам, мабуть, захочеться довідатись, де я з'явився на світ Божий, як минало моє безголове дитинство, що робили мої батько й мати, поки мене ще і в проекті не було, — словом, всю оту дурницю в дусі Девіда Копперфілда", — ось який початок твору. Погодимося, початок доволі динамічний і багато обіцяє допитливому читачу. Перша фраза — повна відвертість, яка підкріплюється жаргонним, просторічним підлітковим мовленням.
Період становлення особистості надзвичайно складний, позначений багатьма суперечностями, незрозумілими вчинками і думками. Адже, входячи в доросле життя, людина замислюється, хто вона є, яке її призначення у цьому світі, що робити далі. На людину лягає величезна відповідальність і за себе, і за тих, хто від неї залежить. Іноді буває надзвичайно складно визначитися з тим, чого саме ми хочемо від життя. Відбувається певна світоглядна криза, коли молода людина здатна на необачні вчинки. Таку кризу у свій час пережив сам письменник.
Отже, на вступних екзаменах до школи Мак-Берні Селінджер заявив, що більш за все цікавиться драматичним мистецтвом і тропічними рибками. Із цієї школи за незадовільне навчання його через рік відчислили, а взагалі він намагався вчитися у трьох привілейованих коледжах, у жодному з яких йому так і не вдалося довго протриматися.
Врешті-решт майбутній письменник закінчує військову школу у штаті Пенсильванія, де пише шкільний гімн і починає писати перші оповідання.
Як бачимо, письменник дуже довго бунтував проти освіти як такої, бо, можливо, був розчарований тими знаннями, які намагалися вкласти в його голову викладачі.
У стані подібної кризи знаходиться герой роману. Він не просто не знає, що йому робити в житті, він не розуміє світ, в якому опинився. Йому набридло лицемірство, набридло, що все залежить від грошей. Зіткнення з реальністю призводить до великої духовної травми.
Холдена виключили з престижного коледжу Пенсі за погане навчання. Та це сталося не вперше. Він був виключений із трьох інших коледжів з тієї ж причини. Він не хоче вчитися, тому що не розуміє, як це може знадобитися у житті. Він не знає, навіщо він вчиться, заради чого, адже його не цікавить жодна професія. Дивлячись у майбутнє, він не бачить нічого, крім сірої буденності. Він не хоче жити так, щоб бути машиною, яка працює в якійсь конторі, заробляє купу грошей і їздить на роботу в машині або в автобусі по Медісон-авеню, не хоче читати газети, вечорами грати в бридж і ходити в кіно.
Здається, що ці роздуми — лише прояв бунтаря-підлітка. Кому не відомі подібні висновки, викликан за життям дорослих? Навіть у цьому полягає щастя Холдена, бо іноді трапляється так, що люди живуть за звичним порядком, а десь після тридцяти років раптом усвідомлюють, що мрії залишилися мріями, а життя їхнє буденне і нецікаве.
Холден має серце чутливе, і вже з шістнадцяти років усвідомлює нікчемність існування обивателів. Навіть коли він думає про професію, яка повинна приносити людям щастя, сумніви розбурхують його тривожне серце. "І взагалі, навіть якщо ти весь час рятував би людям життя, звідки б ти знав, заради чого ти це робиш — заради того, щоб насправді врятувати життя людині, чи заради того, щоб стати відомим адвокатом", — так роздумує Хол-ден про кар'єру адвоката. І він має рацію, адже невідомо, чи завжди адвокату хочеться захищати людину від звинувачень.
Холдену дуже важко пристосуватися до оточуючих. Так, наприклад, на футбольному полі присутні всі, крім героя. Йому байдуже, виграє їхня команда чи програє. Він не розуміє, чому це так важливо, нехай це і фінальний матч, дуже важливий для Пенсі. Він не може зрозуміти, чому, якщо їхня команда програє, всі мусять плакати з горя,
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так:
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так:
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,Не для похвал себе пою;
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,Не для похвал себе пою;Но чтоб в часы прохлад, веселья и покоя
Самым известным представителем русской «легкой поэзии» эпохи Екатерины II считается Ипполит Фёдорович Богданович (1743 – 1802). Его главное произведение: «Душенька».Это – поэма шутливая, «легкая», – жанр, узаконенный еще древним миром (например, поэма: «Война мышей и лягушек»). В противоположность «серьезной» поэме, эта «шутливая» отличалась и легкостью содержания, и вольностью стиха.На поэзию Богданович смотрит так: Любя свободу я пою,Не для похвал себе пою;Но чтоб в часы прохлад, веселья и покояПриятно рассмеялась Хлоя!