Чий це портрет: "...се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже
Михайло Коцюбинський, услiд за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих Украïни. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, "який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi". Тi розповiдi пробуджували в дитячiй головi химернi мрiï, вояцький запал. Остап не хотiв змиритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба в пана. Вiн часто згадує, як катували сивого дiдуся на стайнi, як погрожував оббiлувати i його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдноï землi, але жити в неволi - гiрше смертi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженоï, стражденноï, а й сильноï, смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. "Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки... то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе", - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо ïх, коли з жахом стежить Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв i в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого; коли чорна безодня дунайськоï води заховує тiло...
Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює волелюбнiсть украïнського народу, його прагнення будь-якою цiною добитися свободи.
Главный герой книги Дефо - культурный европеец Робинзон, однако по мнению Турнье, величайшим изобретением английского романиста был именно Пятница, который и должен стать главным героем романа 20-го века.
Главная тема романа - не одиночество, а социальная связь, отношения Робинзона и Пятницы. Отношение Робинзона к дикарю Пятнице - отношение большого брата к своему слуге, несмотря на весь гуманизм Робинзона. Взгляды Робинзона достаточно политкорректны для европейца 17-го столетия - вспомним хотя бы его рассуждения о том, что дикари не виноваты в своей кровожадности. Робинзон вспоминает, как вели себя раньше испанские колонизаторы в Америке, не считавшие туземцев за людей и безжалостно их истреблявшие. Он противопоставляет этому свой, новый, "просвещённый" взгляд: белый человек должен нести дикарям всё лучшее, что есть в его культуре - культуре цивилизованного европейца.
Однако то, что казалось прогрессивным в эпоху Дефо, - отношение к пятницам с позиций "строго, но доброго старшего брата" в наше время выглядит ужасающе неполиткорректным. Для современного правозащитника глобализм, попытка навязать другим людям ценности европейской цивилизации - еще одна форма возрождения колониализма. Культуры, обычаи и верования разных народов самоценны. Любой, даже самый дремучий пятница достоин большего, чем школьная парта, розги и добрые советы Робинзона, - он сам многому научить последнего.
Михайло Коцюбинський, услiд за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих Украïни. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, "який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi". Тi розповiдi пробуджували в дитячiй головi химернi мрiï, вояцький запал. Остап не хотiв змиритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба в пана. Вiн часто згадує, як катували сивого дiдуся на стайнi, як погрожував оббiлувати i його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдноï землi, але жити в неволi - гiрше смертi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженоï, стражденноï, а й сильноï, смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. "Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки... то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе", - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо ïх, коли з жахом стежить Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв i в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого; коли чорна безодня дунайськоï води заховує тiло...
Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює волелюбнiсть украïнського народу, його прагнення будь-якою цiною добитися свободи.
Главная тема романа - не одиночество, а социальная связь, отношения Робинзона и Пятницы. Отношение Робинзона к дикарю Пятнице - отношение большого брата к своему слуге, несмотря на весь гуманизм Робинзона. Взгляды Робинзона достаточно политкорректны для европейца 17-го столетия - вспомним хотя бы его рассуждения о том, что дикари не виноваты в своей кровожадности. Робинзон вспоминает, как вели себя раньше испанские колонизаторы в Америке, не считавшие туземцев за людей и безжалостно их истреблявшие. Он противопоставляет этому свой, новый, "просвещённый" взгляд: белый человек должен нести дикарям всё лучшее, что есть в его культуре - культуре цивилизованного европейца.
Однако то, что казалось прогрессивным в эпоху Дефо, - отношение к пятницам с позиций "строго, но доброго старшего брата" в наше время выглядит ужасающе неполиткорректным. Для современного правозащитника глобализм, попытка навязать другим людям ценности европейской цивилизации - еще одна форма возрождения колониализма. Культуры, обычаи и верования разных народов самоценны. Любой, даже самый дремучий пятница достоин большего, чем школьная парта, розги и добрые советы Робинзона, - он сам многому научить последнего.