1) Як стати справжньою людиною? Це багато в чому залежить від нас самих. І кожен це знає і прагне розібратися в собі, зрозуміти себе, пізнати свій внутрішній світ. Для цього ми весь час намагаємося порівняти себе з оточуючими, зіставити особисте життя із суспільним, свій інтерес до навколишнього світу з його інтересом до себе, щоб відповісти на найголовніші запитання: який я? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі?Головне — зрозуміти, що ким би ти не був: школярем або студентом, лікарем або інженером, молодою людиною або похилого віку, — справжню людину відрізняють благородні риси характеру: ввічливість, порядність, вимогливість до себе й до інших, моральність.У першу чергу, бути людиною означає вміння жити серед інших людей. Що б ви не робили у своєму житті, завжди необхідно пам’ятати, що ви живете на світі не одні. Вас оточують люди. І потрібно поводитися так, щоб їм було легко і приємно поряд з вами. Необхідно виховувати в собі звичку постійно пам’ятати про оточуючих: не в натовпі за до ліктів; затуляти рота рукою, коли кашляєш або чхаєш; не забувати говорити «будь ласка»; ніколи не жартувати над фізичними недоліками оточуючих; завжди допомагати тим, хто слабший.Тому бути людиною це означає поступатися, зважати на інших, стримуватися, уникати несправедливості, бути терплячим, чуйним, ввічливим.Ще бути людиною — означає бути патріотом своєї країни. Любов до Батьківщини полягає в готовності захищати її незалежність, працювати на користь своєї країни. Відчуття любові до Батьківщини тісно пов’язане із самою суттю слова «людина», адже патріотизм — невід’ємна частина душевного світу особистості, її моральності, совісті, її честі й достоїнства. Напевно, саме тому вже багато років у людей існує переконання: справжня людина і патріот — це одне й те саме. Розпитайте своїх рідних, скоріше за все, серед них є люди, які зробили подвиг в ім’я нашої країни. Наші бабусі й дідусі, наші батьки можуть привести нам безліч прикладів героїзму і під час війни, і в мирні часи, героїзму минулих років і наших днів. Але для того, щоб стати справжньою людиною, зовсім не обов’язково здійснювати подвиг у масштабах усієї країни. Насправді найважче подолати себе у дрібницях. Недаремно говорять: поступишся в дрібницях, поступишся й у великому.Відповідальність означає не тільки необхідність усвідомити своє місце в житті своєї родини або всього суспільства, але й усвідомлення наслідків своїх вчинків. З відчуття відповідальності розвиваються чесність і правдивість. Мені здається, що ці поняття є просто невід’ємними від поняття « людина». Бути чесним потрібно зовсім не тому, що «все таємне завжди стає явним», а тому, що чесність і правдивість роблять людину вільною — вільною в прояві своєї особистості. Не можна забувати й про те, що ти — людина в стосунках з природою. Не випадково існують піднесено-урочисті вислови: «Людина — цар природи», «Людина — вінець творіння». Але людина — дитя природи; людина і природа — це одна система, частини якої залежать одна від одної, одна одну змінюють, допомагають або перешкоджають розвиткові. Головна відмінність людей від інших живих істот полягає в особливій ролі людей у житті планети. Тому такою важливою і необхідною вважає сучасне людське суспільство турботу про охорону природи, приймає справедливі закони, що забороняють порушувати її єдність. Я вважаю, що справжня людина повинна обов’язково навчитися поважати, берегти, любити й цінувати природу.Звичайно, досягти всього цього дуже важко, але прагнення стати справжньою людиною повинне стати справою всього життя для кожного із нас.
2) Людина, людство, людяність... Як схожі між собою ці слова.Усі люди з’являються на світ однаковими. Діти плачуть, сміються, радіють. То чому ж не кожна дитина, виростаючи, стає хорошою людиною? Мабуть, багато залежить від батьків, їхнього ставлення до виховання. З раннього дитинства мати привчає мене бути добрим, щедрим, працьовитим. Батько навчає мужності, сміливості, вміння постояти за себе. Вчителі передають свій досвід, відкривають у нас ті здібності і таланти, про які ми і гадки не мали.Справжня людина повинна бути доброзичливою, чесною, мужньою. Я найбільше ціную чесність, і сам намагаюся бути чесним. Чесність — як власна гідність, вона викликає повагу з боку інших людей. Не можна бути заздрісним і злим. Людина, яка допомагає рідним, близьким і просто тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, заслуговує на пошану. Справжня людина піклується про своїх батьків, бо це найближчі люди на землі. Вона радіє успіхам друзів, не бажає зла оточенню.Але всі ми — люди. І у всіх є свої бажання та уподобання, які іноді беруть гору над розумними законами моралі. Я вважаю, що як ти будеш поводитись, так само до тебе будуть ставитися твої друзі, вчителі, батьки. Кожна людина повинна прожити своє життя так, щоб їй не було соромно за прожиті роки.
Герой романа «Дубровский» , мстя за отца, у которого несправедливо отняли родовое имение, становится разбойником. Волей случая Дубровский оказывается отщепенцем по отношению к помещичьей среде. Дубровский — бунтарь, он связан с бунтарски настроенными крепостными крестьянами. Но не только история зреющего бунта и противопоставления дворянства народу изображена в произведении. Поэтические страницы романа посвящены романтической истории любви Владимира Дубровского и Маши Троекуровой. Несмотря на то что Владимир воспитывался в Петербурге, а Маша росла в имении родителей, Троекуров часто рассуждая о том, что неплохо было бы отдать за Владимира свою Машу, «даром что он гол. , как сокол» . Старший Дубровский не считал, что Владимир подходящая пара для Марии. «Бедному дворянину, — говорил он, — … каков он, лучше жениться на бедной дворяночке, да быть главою в доме, чем сделаться приказчиком избалованной бабенки» . Но судьба сыграла с Владимиром и Машей злую шутку. Вражда, возникшая между их родителями, казалось, навсегда развела их, но им суждено было встретиться и полюбить друг друга. Воспользовавшись тем, что Кирила Петрович выписал из Москвы француза-учителя для своего сына, Дубровский попадает в дом Троекурова под видом педагога. Сначала Маша не обратиланикакого внимания на молодого человека. Воспитанная в аристократических предрассудках, она воспринимала учителя как слугу или мастерового, не заметила и того впечатления, какое сама произвела на француза. Так продолжалось некоторое время, но случай с медведем, которого застрелил Дефорж, заставил ее по-новому взглянуть на молодого человека: «Воображение ее было поражено… она увидела, что храбрость и гордое самолюбие не исключительно принадлежат одному сословию, и с тех пор стала оказывать молодому учителю уважение, которое час от часу становилось внимательнее… » Чувства молодых людей постепенно крепли. Марья Кириловна полюбила « Дефоржа» «за неограниченное усердие и робкую внимательность… Сам же он, казалось, привязан был ко всему семейству» . Маша «начинала понимать собственное сердце и признавалась с невольной досадою, что оно не было равнодушно к достоинствам молодого француза. Он с своей стороны не выходил из пределов почтения и строгой пристойности» . Но однажды Владимир, наконец, решился рассказать Маше о том, кто он на самом деле, о тяжелых обстоятельствах своей жизни и истинных чувствах к ней. Вскоре над молодыми людьми нависла новая угроза: отец Маши решил выдать ее замуж за князя Верейского. В самую трагическую мннуту своей жизни, напуганная «отвратительным и ненавистным» браком, она получила записку от Дубровского, которая дала ей надежду на защиту. Потом произошла короткая романтическая встреча Маши и Владимира, во время которой он уговаривал ее бороться за свое счастье, не боясь «прибегнуть» к его «ужасной защите» . а короткая романтическая встреча Маши и Владимира, во время которой он уговаривал ее бороться за свое счастье, не боясь «прибегнуть» к его «ужасной защите» . Уговорить отца девушке не удалось, свадьба состоялась, и Маша стала женой ненавистного князя. Во имя любви Владимир готов на любой самоотверженный поступок, но, к сожалению, опоздал, потому что его «курьеру» не удалось вовремя передать записку, а Маша не смогла нарушить клятву, данную перед Богом в церкви. Так трагически закончилась романтическая история любви Владимира Дубровского и Маши Троекуровой.
1) Як стати справжньою людиною? Це багато в чому залежить від нас самих. І кожен це знає і прагне розібратися в собі, зрозуміти себе, пізнати свій внутрішній світ. Для цього ми весь час намагаємося порівняти себе з оточуючими, зіставити особисте життя із суспільним, свій інтерес до навколишнього світу з його інтересом до себе, щоб відповісти на найголовніші запитання: який я? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі?Головне — зрозуміти, що ким би ти не був: школярем або студентом, лікарем або інженером, молодою людиною або похилого віку, — справжню людину відрізняють благородні риси характеру: ввічливість, порядність, вимогливість до себе й до інших, моральність.У першу чергу, бути людиною означає вміння жити серед інших людей. Що б ви не робили у своєму житті, завжди необхідно пам’ятати, що ви живете на світі не одні. Вас оточують люди. І потрібно поводитися так, щоб їм було легко і приємно поряд з вами. Необхідно виховувати в собі звичку постійно пам’ятати про оточуючих: не в натовпі за до ліктів; затуляти рота рукою, коли кашляєш або чхаєш; не забувати говорити «будь ласка»; ніколи не жартувати над фізичними недоліками оточуючих; завжди допомагати тим, хто слабший.Тому бути людиною це означає поступатися, зважати на інших, стримуватися, уникати несправедливості, бути терплячим, чуйним, ввічливим.Ще бути людиною — означає бути патріотом своєї країни. Любов до Батьківщини полягає в готовності захищати її незалежність, працювати на користь своєї країни. Відчуття любові до Батьківщини тісно пов’язане із самою суттю слова «людина», адже патріотизм — невід’ємна частина душевного світу особистості, її моральності, совісті, її честі й достоїнства. Напевно, саме тому вже багато років у людей існує переконання: справжня людина і патріот — це одне й те саме. Розпитайте своїх рідних, скоріше за все, серед них є люди, які зробили подвиг в ім’я нашої країни. Наші бабусі й дідусі, наші батьки можуть привести нам безліч прикладів героїзму і під час війни, і в мирні часи, героїзму минулих років і наших днів. Але для того, щоб стати справжньою людиною, зовсім не обов’язково здійснювати подвиг у масштабах усієї країни. Насправді найважче подолати себе у дрібницях. Недаремно говорять: поступишся в дрібницях, поступишся й у великому.Відповідальність означає не тільки необхідність усвідомити своє місце в житті своєї родини або всього суспільства, але й усвідомлення наслідків своїх вчинків. З відчуття відповідальності розвиваються чесність і правдивість. Мені здається, що ці поняття є просто невід’ємними від поняття « людина». Бути чесним потрібно зовсім не тому, що «все таємне завжди стає явним», а тому, що чесність і правдивість роблять людину вільною — вільною в прояві своєї особистості. Не можна забувати й про те, що ти — людина в стосунках з природою. Не випадково існують піднесено-урочисті вислови: «Людина — цар природи», «Людина — вінець творіння». Але людина — дитя природи; людина і природа — це одна система, частини якої залежать одна від одної, одна одну змінюють, допомагають або перешкоджають розвиткові. Головна відмінність людей від інших живих істот полягає в особливій ролі людей у житті планети. Тому такою важливою і необхідною вважає сучасне людське суспільство турботу про охорону природи, приймає справедливі закони, що забороняють порушувати її єдність. Я вважаю, що справжня людина повинна обов’язково навчитися поважати, берегти, любити й цінувати природу.Звичайно, досягти всього цього дуже важко, але прагнення стати справжньою людиною повинне стати справою всього життя для кожного із нас.
2) Людина, людство, людяність... Як схожі між собою ці слова.Усі люди з’являються на світ однаковими. Діти плачуть, сміються, радіють. То чому ж не кожна дитина, виростаючи, стає хорошою людиною? Мабуть, багато залежить від батьків, їхнього ставлення до виховання. З раннього дитинства мати привчає мене бути добрим, щедрим, працьовитим. Батько навчає мужності, сміливості, вміння постояти за себе. Вчителі передають свій досвід, відкривають у нас ті здібності і таланти, про які ми і гадки не мали.Справжня людина повинна бути доброзичливою, чесною, мужньою. Я найбільше ціную чесність, і сам намагаюся бути чесним. Чесність — як власна гідність, вона викликає повагу з боку інших людей. Не можна бути заздрісним і злим. Людина, яка допомагає рідним, близьким і просто тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, заслуговує на пошану. Справжня людина піклується про своїх батьків, бо це найближчі люди на землі. Вона радіє успіхам друзів, не бажає зла оточенню.Але всі ми — люди. І у всіх є свої бажання та уподобання, які іноді беруть гору над розумними законами моралі. Я вважаю, що як ти будеш поводитись, так само до тебе будуть ставитися твої друзі, вчителі, батьки. Кожна людина повинна прожити своє життя так, щоб їй не було соромно за прожиті роки.
Дубровский — бунтарь, он связан с бунтарски настроенными крепостными крестьянами. Но не только история зреющего бунта и противопоставления дворянства народу изображена в произведении. Поэтические страницы романа посвящены романтической истории любви Владимира Дубровского и Маши Троекуровой. Несмотря на то что Владимир воспитывался в Петербурге, а Маша росла в имении родителей, Троекуров часто рассуждая о том, что неплохо было бы отдать за Владимира свою Машу, «даром что он гол. , как сокол» . Старший Дубровский не считал, что Владимир подходящая пара для Марии.
«Бедному дворянину, — говорил он, — … каков он, лучше жениться на бедной дворяночке, да быть главою в доме, чем сделаться приказчиком избалованной бабенки» .
Но судьба сыграла с Владимиром и Машей злую шутку. Вражда, возникшая между их родителями, казалось, навсегда развела их, но им суждено было встретиться и полюбить друг друга. Воспользовавшись тем, что Кирила Петрович выписал из Москвы француза-учителя для своего сына, Дубровский попадает в дом Троекурова под видом педагога. Сначала Маша не обратиланикакого внимания на молодого человека. Воспитанная в аристократических предрассудках, она воспринимала учителя как слугу или мастерового, не заметила и того впечатления, какое сама произвела на француза. Так продолжалось некоторое время, но случай с медведем, которого застрелил Дефорж, заставил ее по-новому взглянуть на молодого человека: «Воображение ее было поражено… она увидела, что храбрость и гордое самолюбие не исключительно принадлежат одному сословию, и с тех пор стала оказывать молодому учителю уважение, которое час от часу становилось внимательнее… »
Чувства молодых людей постепенно крепли. Марья Кириловна полюбила « Дефоржа» «за неограниченное усердие и робкую внимательность… Сам же он, казалось, привязан был ко всему семейству» . Маша «начинала понимать собственное сердце и признавалась с невольной досадою, что оно не было равнодушно к достоинствам молодого француза. Он с своей стороны не выходил из пределов почтения и строгой пристойности» . Но однажды Владимир, наконец, решился рассказать Маше о том, кто он на самом деле, о тяжелых обстоятельствах своей жизни и истинных чувствах к ней. Вскоре над молодыми людьми нависла новая угроза: отец Маши решил выдать ее замуж за князя Верейского. В самую трагическую мннуту своей жизни, напуганная «отвратительным и ненавистным» браком, она получила записку от Дубровского, которая дала ей надежду на защиту. Потом произошла короткая романтическая встреча Маши и Владимира, во время которой он уговаривал ее бороться за свое счастье, не боясь «прибегнуть» к его «ужасной защите» .
а короткая романтическая встреча Маши и Владимира, во время которой он уговаривал ее бороться за свое счастье, не боясь «прибегнуть» к его «ужасной защите» .
Уговорить отца девушке не удалось, свадьба состоялась, и Маша стала женой ненавистного князя. Во имя любви Владимир готов на любой самоотверженный поступок, но, к сожалению, опоздал, потому что его «курьеру» не удалось вовремя передать записку, а Маша не смогла нарушить клятву, данную перед Богом в церкви. Так трагически закончилась романтическая история любви Владимира Дубровского и Маши Троекуровой.