В конце XIX века в русской литературе широкое распространение получили рассказы и небольшие повести, пришедшие на смену романам Тургенева, Достоевского, Толстого. Активно использовал форму короткого произведения и А. П. Чехов. Ограниченность объема повествования требовала от писателя нового подхода к слову. В ткани новеллы не было места многостраничным описаниям, пространным рассуждениям, раскрывающим авторскую позицию. В связи с этим исключительно важным оказывается выбор детали, в том числе детали пейзажа, который не исчез со страниц даже самых маленьких зарисовок зрелого Чехова.
Изображение жизни не могло быть полным без описаний природы, но это не единственная причина использования их автором. Пейзаж создает эмоциональный фон, на котором развертывается действие, подчеркивает психологическое состояние героев, придает рассказанным историям более глубокий смысл.
Для описания природы Чехов пользуется простыми и привычными приметами, часто Ограничиваясь лишь одной-двумя фразами. Так, например, в рассказе “О любви” пейзаж вводится только в начале новеллы: “Теперь в окна было видно серое небо и деревья, мокрые от дождя...”, и в самом конце: “...дождь перестал, и выглянуло солнце”. Но, несмотря на скупость изобразительных средств, каждое событие оказывается ассоциативно связайо с конкретными временами года, суток и погодой, потому что природа всегда так или иначе соотносится с настроением чеховских героев. Счастье учителя словесности из одноименного рассказа соединено в нашем восприятии с “дивно хорошим” летом, а внутренние переживания героя рассказа “Ионыч”, доктораСтарцева, ждущего свидания с Котиком, неотделимы от ночного кладбищенского пейзажа.
Повість-казка Ю. Винничука — твір, на мою думку, непростий. Він змушує читача замислилися над багатьма питаннями буття. Зокрема в повісті порушені одвічні морально-етичні проблеми: добро і зло, життя та смерть, любов і ненависть, дружба і зрада, прекрасне і потворне. Одна з основних проблем — це доцільність самопожертви й проблема вибору.
На перший погляд, усе зрозуміло. Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина найкращі почуття.
Отже, можу зробити такий висновок: незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті „Місце для дракона“ гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло. Автор доводить нам, що життя жодної світлої особистості не проходить даремно, вона залишає після себе добрий слід на землі, у душах інших людей. І далі вже від них залежатиме, яким шляхом вони прямуватимуть — світла чи темряви!
В конце XIX века в русской литературе широкое распространение получили рассказы и небольшие повести, пришедшие на смену романам Тургенева, Достоевского, Толстого. Активно использовал форму короткого произведения и А. П. Чехов. Ограниченность объема повествования требовала от писателя нового подхода к слову. В ткани новеллы не было места многостраничным описаниям, пространным рассуждениям, раскрывающим авторскую позицию. В связи с этим исключительно важным оказывается выбор детали, в том числе детали пейзажа, который не исчез со страниц даже самых маленьких зарисовок зрелого Чехова.
Изображение жизни не могло быть полным без описаний природы, но это не единственная причина использования их автором. Пейзаж создает эмоциональный фон, на котором развертывается действие, подчеркивает психологическое состояние героев, придает рассказанным историям более глубокий смысл.
Для описания природы Чехов пользуется простыми и привычными приметами, часто Ограничиваясь лишь одной-двумя фразами. Так, например, в рассказе “О любви” пейзаж вводится только в начале новеллы: “Теперь в окна было видно серое небо и деревья, мокрые от дождя...”, и в самом конце: “...дождь перестал, и выглянуло солнце”. Но, несмотря на скупость изобразительных средств, каждое событие оказывается ассоциативно связайо с конкретными временами года, суток и погодой, потому что природа всегда так или иначе соотносится с настроением чеховских героев. Счастье учителя словесности из одноименного рассказа соединено в нашем восприятии с “дивно хорошим” летом, а внутренние переживания героя рассказа “Ионыч”, доктораСтарцева, ждущего свидания с Котиком, неотделимы от ночного кладбищенского пейзажа.
Объяснение:
Повість-казка Ю. Винничука — твір, на мою думку, непростий. Він змушує читача замислилися над багатьма питаннями буття. Зокрема в повісті порушені одвічні морально-етичні проблеми: добро і зло, життя та смерть, любов і ненависть, дружба і зрада, прекрасне і потворне. Одна з основних проблем — це доцільність самопожертви й проблема вибору.
На перший погляд, усе зрозуміло. Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина найкращі почуття.
Отже, можу зробити такий висновок: незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті „Місце для дракона“ гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло. Автор доводить нам, що життя жодної світлої особистості не проходить даремно, вона залишає після себе добрий слід на землі, у душах інших людей. І далі вже від них залежатиме, яким шляхом вони прямуватимуть — світла чи темряви!
Объяснение: