У казковій повісті англійського письменника Дж. Р. Кіплінга оповідає про хлопчика на ім'я Маугли, прийомного сина диких звірів, що живуть в джунглях. Маугли виріс сильним, безстрашним, нещадним до лиходіїв. Він переміг тигра-людоїда Шер-Хана і став проводирем вовчої зграї, а потім володарем тропічних лісів : «…усі джунглі дружили з ним, тому що усі джунглі його боялися». Але при цьому у Маугли було добре і чуйне серце. Це видно по його відношенню до вовка Акеле, ведмедя Балу, пантері Баги-ре, удавові Каа, про яких він ніжно піклується.
Маугли з його розумом людини вдалося осягнути закони джунглів. «Ми одній крові, ви і я», — говорить він мешканцям тропічних лісів. І тому його оточує загальна любов. Маугли великодушний і благородний. Він не затаїв зла на людей, незважаючи на те що вони закидали його каменями з криками «Ступай геть»!. Через деякий час Маугли за законами джунглів повернувся до людей і зумів їх пробачити. Він — сильна особа з добрим і чесним серцем. Злості і ворожнечі герой протиставляє любов і вірність.
У книзі про Маугли полонить усе: і екзотична природа, і тварини, будь то граціозна пантера або неповороткий ведмідь. Читаєш цей твір — і віриш в красу і гармонію світу.
Казбич її поранив і через рани вона померла Тонкий анализ истории этой любви дан Белинским. Он писал: «Печорин охладел к бедной Бэле, которая любила его еще больше. Он не знает сам причины своего охлаждения, хотя и силится найти ее. Да, нет ничего труднее, как разбирать язык собственных чувств, как знать самого себя… В числе причин скорого охлаждения Печорина к Бэле не было ли причиною его и то, что для бессознательного, чисто естественного, хотя и глубокого чувства черкешенки Печорин был полным удовлетворением, далеко превосходящим самые дерзкие ее требования; тогда как дух Печорина не мог найти своего удовлетворения в естественной любви полудикого существа. К тому же, ведь одно наслаждение далеко еще не составляет всех потребностей любви, и что могла дать Печорину любовь, кроме наслаждения? О чем он мог говорить с нею? Что оставалось для него в ней неразгаданного? Для любви нужно разумное содержание… Любовь есть гармоничное слияние двух родственных натур в чувство бесконечного… Сильная потребность любви часто принимается за самую любовь, если представится предмет, на который она может устремиться. Любовь Бэлы была для Печорина полным бокалом сладкого напитка, который он выпил зараз, не оставив в нем ни капли; а душа его требовала не бокала, а океана, из которого можно ежеминутно черпать, не уменьшая его. . .».
Маугли з його розумом людини вдалося осягнути закони джунглів. «Ми одній крові, ви і я», — говорить він мешканцям тропічних лісів. І тому його оточує загальна любов. Маугли великодушний і благородний. Він не затаїв зла на людей, незважаючи на те що вони закидали його каменями з криками «Ступай геть»!. Через деякий час Маугли за законами джунглів повернувся до людей і зумів їх пробачити. Він — сильна особа з добрим і чесним серцем. Злості і ворожнечі герой протиставляє любов і вірність.
У книзі про Маугли полонить усе: і екзотична природа, і тварини, будь то граціозна пантера або неповороткий ведмідь. Читаєш цей твір — і віриш в красу і гармонію світу.
Он писал: «Печорин охладел к бедной Бэле, которая любила его еще больше. Он не знает сам причины своего охлаждения, хотя и силится найти ее. Да, нет ничего труднее, как разбирать язык собственных чувств, как знать самого себя…
В числе причин скорого охлаждения Печорина к Бэле не было ли причиною его и то, что для бессознательного, чисто естественного, хотя и глубокого чувства черкешенки Печорин был полным удовлетворением, далеко превосходящим самые дерзкие ее требования; тогда как дух Печорина не мог найти своего удовлетворения в естественной любви полудикого существа.
К тому же, ведь одно наслаждение далеко еще не составляет всех потребностей любви, и что могла дать Печорину любовь, кроме наслаждения? О чем он мог говорить с нею? Что оставалось для него в ней неразгаданного? Для любви нужно разумное содержание… Любовь есть гармоничное слияние двух родственных натур в чувство бесконечного… Сильная потребность любви часто принимается за самую любовь, если представится предмет, на который она может устремиться. Любовь Бэлы была для Печорина полным бокалом сладкого напитка, который он выпил зараз, не оставив в нем ни капли; а душа его требовала не бокала, а океана, из которого можно ежеминутно черпать, не уменьшая его. . .».