Одним з найістотніших моментів усієї творчості видатного французького реаліста Оноре де Бальзака було прагнення відтворити цілісну картину епохи. Майже всі його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедія", що мала охопити всі можливі явища тогочасного життя. За планом цей епічний цикл мав складатися з трьох розділів: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут і звичаї різних в французького суспільства, "Філософські етюди", що мав узагальнювати художні відкриття Бальзака та його уявлення про закономірності життя, і, нарешті, "Аналітичні етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, які керують дійсністю.
У першому розділі ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповіших образів його сучасників що мали різний соціальний статус та різні професії. Повість "Гобсек" входить до його складу.
Ім'я центрального персонажу цього твору — лихваря Гобсека — стало прозивним. Проте саме в його образі О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю — користолюбством у чистому вигляді. Гроші — ось єдина мета, єдина любов і покликання Гобсека.
У художній літературі чимало образів користолюбців та скнар, але вони не однакові. Скупий лицар О. Пушкіна насправді прагне влади, гроші для нього — лише засіб її досягнення, тож він швидше прихований владолюб, ніж справжній користолюбець. Плюшкін М. Гоголя — дріб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкіними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подібне: з Гобсеком їх порівнювати не стане ніхто. У цьому образі узагальнено зовсім інші риси приватновласницької психології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини).
Басня «Кот и повар» написана Крыловым в 1812 году. Впервые она была опубликована в журнале-сборнике «Чтение в Беседе любителей русского слова», в 1813 году. Поводом для написания басни стали события, связанные с Отечественной войной 1812 года.
Медлительность действий Барклая-де-Толли, а затем и Кутузова, вызвали порицания и нападки русского правительства, общества и большей части армии.
Все требовали принятия энергичных мер против Наполеона вместо дипломатических переговоров и неуместного деликатничанья. Это общее желание действий и выражает Крылов в своей басне следующими словами: «…речей не тратить по-пустому, Где нужно власть употребить». Но впоследствии баснописец понял «хитрую медлительность» Кутузова и не раз вставал на его защиту.
Сюжет у басни «Кот и повар» отличается своей оригинальностью. Повар оставляет кота стеречь поварню от мышей. Но, вернувшись, он видит, что кот вовсю поглощает съестные запасы, которые он должен был оберегать. Вместо того, чтобы пресечь действия кота и наказать его, повар, будучи грамотным и красноречивым человеком, начинает стыдить кота словесно. При этом кот абсолютно спокойно продолжает свое занятие, а именно – поедать куренка. Строки из этой басни «А Васька слушает, да ест» стали нарицательными и со временем превратились в пословицу, которую многие теперь считают народной.
С тех пор это знаменитое выражение стали использовать тогда, когда человек полностью игнорирует любые замечания в его адрес и продолжает заниматься своим делом. Обобщенный образ подобного человека и представлен в басне Крылова в виде нахального кота Васьки, которому безразличны любого рода увещевания.
В басне «Кот и повар» Крылов высмеивает также людей, проявляющих медлительность, нерешительность и склонность к бездействию, предпочитающих красноречиво разглагольствовать (как это делал повар, укорявший кота), вместо того, чтобы решительно действовать.
Персонажи басни выписаны Крыловым ярко и сочно. Для описания хладнокровного поведения кота ему достаточно всего одной строки, ставшей крылатой: «А Васька слушает, да ест». Для того, чтобы показать образованность повара, автор применяет народное слово «грамотей», часто используемое в насмешливом контексте. Красноречие повара также охарактеризовано метко и, вместе с тем, кратко древнегреческим словом «ритор», то есть оратор.
Басня «Кот и повар» не потеряла своей актуальности и в наши дни. И сегодня можно встретить людей, предпочитающих красивыми речами заменять реальные дела.
Влада золота в повісті Оноре де Бальзака "Гобсек"
Одним з найістотніших моментів усієї творчості видатного французького реаліста Оноре де Бальзака було прагнення відтворити цілісну картину епохи. Майже всі його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедія", що мала охопити всі можливі явища тогочасного життя. За планом цей епічний цикл мав складатися з трьох розділів: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут і звичаї різних в французького суспільства, "Філософські етюди", що мав узагальнювати художні відкриття Бальзака та його уявлення про закономірності життя, і, нарешті, "Аналітичні етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, які керують дійсністю.
У першому розділі ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповіших образів його сучасників що мали різний соціальний статус та різні професії. Повість "Гобсек" входить до його складу.
Ім'я центрального персонажу цього твору — лихваря Гобсека — стало прозивним. Проте саме в його образі О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю — користолюбством у чистому вигляді. Гроші — ось єдина мета, єдина любов і покликання Гобсека.
У художній літературі чимало образів користолюбців та скнар, але вони не однакові. Скупий лицар О. Пушкіна насправді прагне влади, гроші для нього — лише засіб її досягнення, тож він швидше прихований владолюб, ніж справжній користолюбець. Плюшкін М. Гоголя — дріб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкіними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подібне: з Гобсеком їх порівнювати не стане ніхто. У цьому образі узагальнено зовсім інші риси приватновласницької психології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини).
Басня «Кот и повар» написана Крыловым в 1812 году. Впервые она была опубликована в журнале-сборнике «Чтение в Беседе любителей русского слова», в 1813 году. Поводом для написания басни стали события, связанные с Отечественной войной 1812 года.
Медлительность действий Барклая-де-Толли, а затем и Кутузова, вызвали порицания и нападки русского правительства, общества и большей части армии.
Все требовали принятия энергичных мер против Наполеона вместо дипломатических переговоров и неуместного деликатничанья. Это общее желание действий и выражает Крылов в своей басне следующими словами: «…речей не тратить по-пустому, Где нужно власть употребить». Но впоследствии баснописец понял «хитрую медлительность» Кутузова и не раз вставал на его защиту.
Сюжет у басни «Кот и повар» отличается своей оригинальностью. Повар оставляет кота стеречь поварню от мышей. Но, вернувшись, он видит, что кот вовсю поглощает съестные запасы, которые он должен был оберегать. Вместо того, чтобы пресечь действия кота и наказать его, повар, будучи грамотным и красноречивым человеком, начинает стыдить кота словесно. При этом кот абсолютно спокойно продолжает свое занятие, а именно – поедать куренка. Строки из этой басни «А Васька слушает, да ест» стали нарицательными и со временем превратились в пословицу, которую многие теперь считают народной.
С тех пор это знаменитое выражение стали использовать тогда, когда человек полностью игнорирует любые замечания в его адрес и продолжает заниматься своим делом. Обобщенный образ подобного человека и представлен в басне Крылова в виде нахального кота Васьки, которому безразличны любого рода увещевания.
В басне «Кот и повар» Крылов высмеивает также людей, проявляющих медлительность, нерешительность и склонность к бездействию, предпочитающих красноречиво разглагольствовать (как это делал повар, укорявший кота), вместо того, чтобы решительно действовать.
Персонажи басни выписаны Крыловым ярко и сочно. Для описания хладнокровного поведения кота ему достаточно всего одной строки, ставшей крылатой: «А Васька слушает, да ест». Для того, чтобы показать образованность повара, автор применяет народное слово «грамотей», часто используемое в насмешливом контексте. Красноречие повара также охарактеризовано метко и, вместе с тем, кратко древнегреческим словом «ритор», то есть оратор.
Басня «Кот и повар» не потеряла своей актуальности и в наши дни. И сегодня можно встретить людей, предпочитающих красивыми речами заменять реальные дела.
Объяснение: