Образ Фамусова в пьесе "Горе от ума" Грибоедова Павел Афанасьевич Фамусов - дворянин, мужчина в возрасте. Несмотря на свой возраст и седину, Фамусов еще вполне свеж и бодр: "...В мои лета / Не можно же пускаться мне вприсядку!.." "...Смотри ты на меня: не хвастаю сложеньем, / Однако бодр и свеж, и дожил до седин..." Фамусов - вдовец. Он один воспитывает 17-летнюю дочь Софию: "...Свободен, вдов, себе я господин..." Фамусов - чиновник. Он служит управляющим в казенном месте, то есть в государственном учреждении. Фамусов занимает довольно высокий пост, и у него много дел: "...управляющий в казенном месте..." "...Нет отдыха, мечусь как словно угорелый. / По должности, по службе хлопотня..." Фамусов - богатый дворянин. По его словам, бедные женихи не пара его дочери Софье: "...Кто беден, тот тебе не пара..." Фамусов - ветреный мужчина. Он пристает к служанке Лизе. Вероятно, он также пристает и к другим служанкам: "...Пустите, ветреники сами, / Опомнитесь, вы старики..." Фамусов был другом отца Чацкого, умершего много лет назад: "...Чацкого, мне друга, / Андрея Ильича покойного сынок..." Фамусов - брюзгливый, неугомонный, "скорый" человек. Иногда он сердится без причины: "...Брюзглив, неугомонен, скор..." "...часто бе́з толку сердит..." При этом Фамусов умеет быть вежливым с нужными людьми. Так например, Фамусов очень вежлив с полковником Скалозубом, за которого он надеется выдать замуж свою дочь Софью: "...Неужто для друзей не делать мне ни шагу, / Сергей Сергеич, дорогой!.." Фамусов - "низкопоклонник и делец", целеустремленный человек, который готов на все ради цели: "...Низкопоклонник! тесть!.." "...Низкопоклонник и делец, // Достоинствами наконец // Он будущему тестю равный..." Павел Афанасьевич Фамусов дорожит общественным мнением. Для него важно, что о нем скажут в светском обществе: "...Ах! боже мой! что станет говорить / Княгиня Марья Алексевна!.." Фамусов не любит читать и не видит пользы в образовании: "...Ученье – вот чума, ученость – вот причина..." Так выглядит образ Фамусова в комедии "Горе от ума" Грибоедова: описание характера и личности Павла Афанасьевича Фамусова, его биография и т.д.
Ема «Думка»: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі. Ідея «Думка»: співчуття козаку, який повсякчас сумує за милою країною («думав доля зустрінеться, а спіткалося горе»).
Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім. Художні засоби «Думка» • епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті • метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»; • риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?» Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».
Історія написання вірша «Думка» Вірш датується 1838 року орієнтовно на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник» Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка». За описом Петра Картавова, складальний рукопис «Ластівки» містив писарську копію вірша.
Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім. Художні засоби «Думка» • епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті • метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»; • риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?» Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».
Історія написання вірша «Думка» Вірш датується 1838 року орієнтовно на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник» Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка». За описом Петра Картавова, складальний рукопис «Ластівки» містив писарську копію вірша.