Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.
Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.
2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»
3. Слово вчителя
Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.
Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними
були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.
Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.
Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.
У 1896 році поета не стало.
На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).
4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»
5. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?
♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?
♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?
♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.
♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?
♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.
6. Слово вчителя
Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання
в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.
У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).
7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»
8. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Який настрій навіює ця поезія?
♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?
♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?
9. Слово вчителя
За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-
терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки
та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:
«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»
У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.
Историческая повесть Гоголя «Тарас Бульба» рассказывает о временах казачества на Руси. Писатель прославляет казаков - смелых воинов, настоящих патриотов, веселых и вольных людей. В центре произведения – образ казака Тараса Бульбы. Когда мы встречаемся с ним, то это уже довольно пожилой человек, имеющий двух взрослых сыновей. Но Бульба еще очень крепок физически, до последней капли крови предан казачьему товариществу. Именно жизнь в Запорожской Сечи – отчаянные битвы во славу земли русской и бесшабашное веселье в мирное время – для героя является идеалом жизни. И именно такой жизни он желает своим сыновьям. Тарас гордится Остапом и Андрием, предрекает им большое военное будущее. Как только юноши вернулись из бурсы, герой тут же повез их в Запорожскую Сечь – чтобы они «отведали настоящей жизни». Поначалу Бульба, уважаемый и авторитетный среди товарищей казак, как бы отходит на второй план. Во время битв с поляками все чаяния героя направлены на сыновей. И они оправдывают надежды старого отца – бьются, как настоящие воины. Но наступает час, когда и Тарасу приходится проявить всю свою доблесть. Он становится атаманом той части казаков, что решили отвоевывать плененных поляками товарищей. И Бульба бьется, как в лучшие годы своей жизни. Мало кто догадывается в этот момент, что на душе у него огромный камень – Андрий оказался предателем, из-за любви перешедшим на сторону поляков. Герой не мог и никогда бы не смог простить сына. «- Так продать? продать веру? продать своих?» - Бульба не может понять, как такое возможно. Андрий становится для него позором – его сын предал казачье товарищество, родную землю. Для героя это самый страшный грех, наказанием за который может быть только смерть. И Тарас собственноручно убивает младшего сына – патриот побеждает в этом человеке отца. Этот факт показывает, насколько огромна любовь героя к своей родине. Но на этом повесть не заканчивается. Не заканчиваются и муки Тараса. Ему суждено потерять и второго сына – Остапа, казненного врагами. После этого герой посвятил свою жизнь одному – мести врагам, борьбе с ними до последней капли крови. Тарас принял руководство одним из казачьих полков в огромной армии, сражающейся с поляками. И во всех битвах казаки героя были в числе лучших. А затем, когда генералы согласились на мир с «проклятыми ляхами», Тарас один «гулял по всей Польше с своим полком, выжег восемнадцать местечек, близ сорока костелов и уже доходил до Кракова». Это продолжалось до тех пор, пока герой не попал в плен. Но и под угрозой смерти, связанный, он продолжал своим. Последними словами Бульбы были слова о силе и могуществе его родине: «…узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..» Сам же автор восхищается своим героем – истинным сыном земли русской: «Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!» Восхищаемся Тарасом и мы, читатели. Этот герой нам любить и уважать свою родину еще больше. Это ли не самое лучшее доказательство патриотизма самого Бульбы?
Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.
2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»
3. Слово вчителя
Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.
Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними
були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.
Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.
Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.
У 1896 році поета не стало.
На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).
4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»
5. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?
♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?
♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?
♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.
♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?
♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.
6. Слово вчителя
Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання
в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.
У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).
7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»
8. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Який настрій навіює ця поезія?
♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?
♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?
9. Слово вчителя
За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-
терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки
та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:
«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»
У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.
В центре произведения – образ казака Тараса Бульбы. Когда мы встречаемся с ним, то это уже довольно пожилой человек, имеющий двух взрослых сыновей. Но Бульба еще очень крепок физически, до последней капли крови предан казачьему товариществу. Именно жизнь в Запорожской Сечи – отчаянные битвы во славу земли русской и бесшабашное веселье в мирное время – для героя является идеалом жизни.
И именно такой жизни он желает своим сыновьям. Тарас гордится Остапом и Андрием, предрекает им большое военное будущее. Как только юноши вернулись из бурсы, герой тут же повез их в Запорожскую Сечь – чтобы они «отведали настоящей жизни».
Поначалу Бульба, уважаемый и авторитетный среди товарищей казак, как бы отходит на второй план. Во время битв с поляками все чаяния героя направлены на сыновей. И они оправдывают надежды старого отца – бьются, как настоящие воины.
Но наступает час, когда и Тарасу приходится проявить всю свою доблесть. Он становится атаманом той части казаков, что решили отвоевывать плененных поляками товарищей. И Бульба бьется, как в лучшие годы своей жизни. Мало кто догадывается в этот момент, что на душе у него огромный камень – Андрий оказался предателем, из-за любви перешедшим на сторону поляков.
Герой не мог и никогда бы не смог простить сына. «- Так продать? продать веру? продать своих?» - Бульба не может понять, как такое возможно. Андрий становится для него позором – его сын предал казачье товарищество, родную землю. Для героя это самый страшный грех, наказанием за который может быть только смерть. И Тарас собственноручно убивает младшего сына – патриот побеждает в этом человеке отца. Этот факт показывает, насколько огромна любовь героя к своей родине.
Но на этом повесть не заканчивается. Не заканчиваются и муки Тараса. Ему суждено потерять и второго сына – Остапа, казненного врагами. После этого герой посвятил свою жизнь одному – мести врагам, борьбе с ними до последней капли крови.
Тарас принял руководство одним из казачьих полков в огромной армии, сражающейся с поляками. И во всех битвах казаки героя были в числе лучших. А затем, когда генералы согласились на мир с «проклятыми ляхами», Тарас один «гулял по всей Польше с своим полком, выжег восемнадцать местечек, близ сорока костелов и уже доходил до Кракова». Это продолжалось до тех пор, пока герой не попал в плен. Но и под угрозой смерти, связанный, он продолжал своим.
Последними словами Бульбы были слова о силе и могуществе его родине: «…узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..» Сам же автор восхищается своим героем – истинным сыном земли русской: «Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!»
Восхищаемся Тарасом и мы, читатели. Этот герой нам любить и уважать свою родину еще больше. Это ли не самое лучшее доказательство патриотизма самого Бульбы?