Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що тільки мають.
Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.
Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.
Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.
Акулина Ивановна Каширина – бабушка Алеши, главного героя в автобиографическом произведении М.Горького «Детство». Это была крупная женщина с большой головой, рыхлым носом и длинными волосами. Она была доброй и отзывчивой по натуре, любила нюхать табак, всегда приходила на детям и внукам, когда они в ней нуждались. Однако участь ее была непростой. Дети не ладили между собой, а сыновья, Яков и Михайло, и вовсе имели скверный, склочный характер. После того, как их сестра Варвара, мать Алеши, вышла замуж без благословления, они требовали отнять у нее приданое и отдать им. По этой причине у них дома всегда были ссоры и драки. Михайло даже пошел на отца с целью убить, а вместо этого ранил колом в руку Акулину Ивановну. Она часто плакала, умоляла Василия Васильича отдать им все, но старик не сдавался.
В жизни Алеши бабушка занимала особое место. Она к нему хорошо относилась, всегда защищала от деда и рассказывала интересные сказки, каких знала несметное количество. Соседи ее тоже любили, часто приходили за советом, так как она знала все лекарственные травы. В молодости Акулина Ивановна вышивала и плела кружева. Этому ремеслу ее научила мать, в искусная кружевница. Когда Василий Васильич отказался ее кормить и разделил хозяйство, она снова занялась плетением. Вскоре она ушла к одному купцу плести покров. Она не раз выручала свою дочь, мать Алеши. Когда у той умер муж, она первая приехала и поддержать. Всякий раз, когда Алеша болел, его также выхаживала Акулина Ивановна.
Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що тільки мають.
Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.
Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.
Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.
Акулина Ивановна Каширина – бабушка Алеши, главного героя в автобиографическом произведении М.Горького «Детство». Это была крупная женщина с большой головой, рыхлым носом и длинными волосами. Она была доброй и отзывчивой по натуре, любила нюхать табак, всегда приходила на детям и внукам, когда они в ней нуждались. Однако участь ее была непростой. Дети не ладили между собой, а сыновья, Яков и Михайло, и вовсе имели скверный, склочный характер. После того, как их сестра Варвара, мать Алеши, вышла замуж без благословления, они требовали отнять у нее приданое и отдать им. По этой причине у них дома всегда были ссоры и драки. Михайло даже пошел на отца с целью убить, а вместо этого ранил колом в руку Акулину Ивановну. Она часто плакала, умоляла Василия Васильича отдать им все, но старик не сдавался.
В жизни Алеши бабушка занимала особое место. Она к нему хорошо относилась, всегда защищала от деда и рассказывала интересные сказки, каких знала несметное количество. Соседи ее тоже любили, часто приходили за советом, так как она знала все лекарственные травы. В молодости Акулина Ивановна вышивала и плела кружева. Этому ремеслу ее научила мать, в искусная кружевница. Когда Василий Васильич отказался ее кормить и разделил хозяйство, она снова занялась плетением. Вскоре она ушла к одному купцу плести покров. Она не раз выручала свою дочь, мать Алеши. Когда у той умер муж, она первая приехала и поддержать. Всякий раз, когда Алеша болел, его также выхаживала Акулина Ивановна.
Объяснение: