Басе Мацуо(1644—1694) — японский поэт. Родился в 1644 году в Уэно провинции Ига в небогатой семье самурая. Он стал третьим ребенком и его вначале назвали Кинсаку, потом Хансити, Тоситиро, Тюэмон, Дзинситиро, затем взял псевдоним – Мацуо Басе. Его отец и брат учили каллиграфии детей богатых самураев, поэтому смогли дать Мацуо начальное образование. С 1664 года уехал в Киото изучать поэзию.
Работал на обеспеченного самурая из знатного рода, который любил поэзию и подтолкнул к написанию стихов и Басе. Но хозяин рано умер, и чтобы освободиться от феодальной зависимости, поэт постригся в монахи.
В 1672 году поступил на государственную службу в Эдо (сейчас – Токио), а после начал преподавать поэзию. Басе внес новый смысл в хокку, превратив обычную игру слов в метод поэтического выражения. Жилище в Эдо подарил один из учеников, но в 1682 году сильный пожар уничтожил хижину. Басе уехал в провинцию Каи, но вскоре возвратился к своим ученикам, которые ему возвести новый дом в начале осени 1683 года. Через год в возрасте 40 лет совместно со своим учеником Тири осуществляет свое первое путешествие. С этого времени начинается период странствий поэта. Через месяц они остановились в родной провинции Исэ, где поэт узнал о смерти родителей. Благодаря своим поездкам Басе возродил забытый жанр путевых дневников, наиболее популярный из созданных им стал «По тропинкам севера».
В 1691 году поэт отправился в путешествие в Киото, а затем через 3 года – в родную провинцию и в Осаку.
Мацуо Басе умер в 1694 году в Осаке в возрасте 51 года.
В образі Тев'є уособлено образ єврейського народу, який, незважаючи на всі злигодні, що випали на його долю, не пригнічений почуттям приреченості, а сповнений оптимізму та життєвої сили. Тев'є з радістю працює на землі, міцно стоїть на ній, він фізично й морально здоровий, життєлюбний. Скільки лиха падає на його голову, особливо останнє — вигнання з села за царським указом, що забороняв євреям працювати на землі,— але він гордо тримає голову, залишається неподоланий... Весь твір складається з серії оповідань, поєднаних головним персонажем. Вони складаються з колоритних монологів Тев'є, в уявній розмові з Шолом -Алейхемом, у різний час. Ш -А працював над твором впродовж двадцяти років — і кожний монолог відбиває соціальні прикмети свого часу. Письменник особливо підкреслює почуття людської гідності у Тев'є, зумовлене його чесною працею, а також втіленням народної мудрості. В його монологах каскади цитат з єврейських священних писань, але він перефразовує їх своєю життєвою, а не книжною мудрістю, по-своєму їх коментує. Наводить він і чимало єврейських та українських прислів'їв та приказок. Він дає поради донькам, але й доньки вчать його. Він розмірковує над їхніми долями і приходить до думки: «А що таке єврей і не єврей?» та «Чому вони мусять бути такі роз'єднані?..» В фіналі він проголошує: «Поки душа в тілі — вперед Тев'є
Басе Мацуо(1644—1694) — японский поэт. Родился в 1644 году в Уэно провинции Ига в небогатой семье самурая. Он стал третьим ребенком и его вначале назвали Кинсаку, потом Хансити, Тоситиро, Тюэмон, Дзинситиро, затем взял псевдоним – Мацуо Басе. Его отец и брат учили каллиграфии детей богатых самураев, поэтому смогли дать Мацуо начальное образование. С 1664 года уехал в Киото изучать поэзию.
Работал на обеспеченного самурая из знатного рода, который любил поэзию и подтолкнул к написанию стихов и Басе. Но хозяин рано умер, и чтобы освободиться от феодальной зависимости, поэт постригся в монахи.
В 1672 году поступил на государственную службу в Эдо (сейчас – Токио), а после начал преподавать поэзию. Басе внес новый смысл в хокку, превратив обычную игру слов в метод поэтического выражения. Жилище в Эдо подарил один из учеников, но в 1682 году сильный пожар уничтожил хижину. Басе уехал в провинцию Каи, но вскоре возвратился к своим ученикам, которые ему возвести новый дом в начале осени 1683 года. Через год в возрасте 40 лет совместно со своим учеником Тири осуществляет свое первое путешествие. С этого времени начинается период странствий поэта. Через месяц они остановились в родной провинции Исэ, где поэт узнал о смерти родителей. Благодаря своим поездкам Басе возродил забытый жанр путевых дневников, наиболее популярный из созданных им стал «По тропинкам севера».
В 1691 году поэт отправился в путешествие в Киото, а затем через 3 года – в родную провинцию и в Осаку.
Мацуо Басе умер в 1694 году в Осаке в возрасте 51 года.
В образі Тев'є уособлено образ єврейського народу, який, незважаючи на всі злигодні, що випали на його долю, не пригнічений почуттям приреченості, а сповнений оптимізму та життєвої сили. Тев'є з радістю працює на землі, міцно стоїть на ній, він фізично й морально здоровий, життєлюбний. Скільки лиха падає на його голову, особливо останнє — вигнання з села за царським указом, що забороняв євреям працювати на землі,— але він гордо тримає голову, залишається неподоланий... Весь твір складається з серії оповідань, поєднаних головним персонажем. Вони складаються з колоритних монологів Тев'є, в уявній розмові з Шолом -Алейхемом, у різний час. Ш -А працював над твором впродовж двадцяти років — і кожний монолог відбиває соціальні прикмети свого часу. Письменник особливо підкреслює почуття людської гідності у Тев'є, зумовлене його чесною працею, а також втіленням народної мудрості. В його монологах каскади цитат з єврейських священних писань, але він перефразовує їх своєю життєвою, а не книжною мудрістю, по-своєму їх коментує. Наводить він і чимало єврейських та українських прислів'їв та приказок. Він дає поради донькам, але й доньки вчать його. Він розмірковує над їхніми долями і приходить до думки: «А що таке єврей і не єврей?» та «Чому вони мусять бути такі роз'єднані?..» В фіналі він проголошує: «Поки душа в тілі — вперед Тев'є