Повесть «Тарас Бульба» - одно из самых совершенных творений Н. В. Гоголя. Оно стоило писателю огромного труда. В повести Гоголь рассказывает о героической борьбе украинского народа за свое национальное освобождение. Главные события происходят в Запорожской Сечи, в царстве свободы и равенства. Это вольная республика, в которой живут люди широкого размаха, абсолютно свободные и равные, где воспитываются сильные и мужественные характеры. Для таких людей нет ничего выше на свете, чем интересы народа, чем свобода и независимость Отчизны. В повести превосходно раскрывается атмосфера могучего народного движения. Замечателен образ главного героя повести - Тараса Бульбы. Суровый и непреклонный Тарас Бульба ведет жизнь, полную невзгод и опасностей. Он не был создан для семейного очага. Его «нежба» - чистое поле да добрый конь. Увидевшись после долгой разлуки с сыновьями, он назавтра же спешит с ними в Сечь, к казакам. Здесь его подлинная стихия. Гоголь пишет о нем: «Весь он был создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава». Человек огромной воли и недюжинного природного ума, трогательно нежный к товарищам и беспощадный к врагу. Он карает польских магнатов и защищает угнетенных и обездоленных. Это могучий образ, овеянный поэтической легендой, по выражению Гоголя, «точно необыкновенное явление русской силы». Тарас Бульба - это мудрый и опытный вожак казацкого войска. Его отличали «умение двигать войском и сильная ненависть к врагам». Вместе с тем Тарас не противопоставлен окружающей среде. Он любил простую жизнь казаков и ничем не выделяла среди них. Образ Тараса воплощает в себе удал и размах народной жизни. Это человек большого накала чувств, страстей, мыслей. В нет нет ничего эгоистического, мелкого, корыстно го. Его душа проникнута лишь одним стремлением - к свободе. Вот почему с такой ненавистью говорит он о ничтожных душа: предателей: «Знаю, подло завелось теперь на земле нашей: перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются языкоь своим; свой народ продают...». Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с Сечью, Служению товариществу, Отчизне он отдавал всего себя безраздельно. Ценит в человеке прежде всего его мужество и преданность идеалам Сечи, он беспощаден к изменникам и трусам. Сколько отваги в поведении Тараса, пробирающегося на территорию врага в надежде повидать Остапа! Потрясает драматизме знаменитая сцена встречи отца со старшим сыном. Затерявшись в толпе чужих людей Тарас смотрит, как выводят на лобное месте его сына. Что почувствовал старый Тарас, когда увидел своего Остапа? «Что было тогда Е его сердце?» - восклицает Гоголь. Но ничем не выдал своего страшного напряжения Тарас. Глядя на сына, самоотверженно переносящего лютые муки, тихо приговаривал он: «Добре, сынку, добре!». Столь же крупно и выразительно раскрывается характер Тараса в трагическом конфликте с Андреем. Любовь не принесла Андрею счастья, она отгородила его от товарищей, от отца, от Отчизны. Такое не простится даже храбрейшему из казаков, и печать проклятия легла на чело предателя: «Пропал, пропал бесславно, как подлая собака...». Измену Родине никто не может ни искупить, ни оправдать. Писатель рисует огромное нравственное превосходство Тараса и его соратников над Андреем. До чего мерзок человек, предавший свою Родину! И жизнь его бесславна, и смерть позорна. Тарас, человек суровой и вместе с тем нежной души, не чувствует никакой жалости к сыну-изменнику. Без колебаний он совершает свой приговор: «Я тебя породил, я тебя и убью!». Эти слова Тараса проникнуты сознанием величайшей правды того дела, во имя которого он казнит сына. Создавая героический образ Тараса Бульбы, Н. В. Гоголь не пытается идеализировать его. В нем перемешаны нежность и грубость, серьезное и смешное, великое и малое. Гоголь мечтал о сильном, героическом характере. Именно таким является Тарас.
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.
Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.
Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.
Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.
Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.
Суровый и непреклонный Тарас Бульба ведет жизнь, полную невзгод и опасностей. Он не был создан для семейного очага. Его «нежба» - чистое поле да добрый конь. Увидевшись после долгой разлуки с сыновьями, он назавтра же спешит с ними в Сечь, к казакам. Здесь его подлинная стихия. Гоголь пишет о нем: «Весь он был создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава».
Человек огромной воли и недюжинного природного ума, трогательно нежный к товарищам и беспощадный к врагу. Он карает польских магнатов и защищает угнетенных и обездоленных. Это могучий образ, овеянный поэтической легендой, по выражению Гоголя, «точно необыкновенное явление русской силы».
Тарас Бульба - это мудрый и опытный вожак казацкого войска. Его отличали «умение двигать войском и сильная ненависть к врагам». Вместе с тем Тарас не противопоставлен окружающей среде. Он любил простую жизнь казаков и ничем не выделяла среди них.
Образ Тараса воплощает в себе удал и размах народной жизни. Это человек большого накала чувств, страстей, мыслей. В нет нет ничего эгоистического, мелкого, корыстно го. Его душа проникнута лишь одним стремлением - к свободе. Вот почему с такой ненавистью говорит он о ничтожных душа: предателей: «Знаю, подло завелось теперь на земле нашей: перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются языкоь своим; свой народ продают...».
Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с Сечью, Служению товариществу, Отчизне он отдавал всего себя безраздельно. Ценит в человеке прежде всего его мужество и преданность идеалам Сечи, он беспощаден к изменникам и трусам.
Сколько отваги в поведении Тараса, пробирающегося на территорию врага в надежде повидать Остапа! Потрясает драматизме знаменитая сцена встречи отца со старшим сыном. Затерявшись в толпе чужих людей Тарас смотрит, как выводят на лобное месте его сына. Что почувствовал старый Тарас, когда увидел своего Остапа? «Что было тогда Е его сердце?» - восклицает Гоголь. Но ничем не выдал своего страшного напряжения Тарас. Глядя на сына, самоотверженно переносящего лютые муки, тихо приговаривал он: «Добре, сынку, добре!».
Столь же крупно и выразительно раскрывается характер Тараса в трагическом конфликте с Андреем. Любовь не принесла Андрею счастья, она отгородила его от товарищей, от отца, от Отчизны. Такое не простится даже храбрейшему из казаков, и печать проклятия легла на чело предателя: «Пропал, пропал бесславно, как подлая собака...». Измену Родине никто не может ни искупить, ни оправдать.
Писатель рисует огромное нравственное превосходство Тараса и его соратников над Андреем. До чего мерзок человек, предавший свою Родину! И жизнь его бесславна, и смерть позорна. Тарас, человек суровой и вместе с тем нежной души, не чувствует никакой жалости к сыну-изменнику. Без колебаний он совершает свой приговор: «Я тебя породил, я тебя и убью!». Эти слова Тараса проникнуты сознанием величайшей правды того дела, во имя которого он казнит сына.
Создавая героический образ Тараса Бульбы, Н. В. Гоголь не пытается идеализировать его. В нем перемешаны нежность и грубость, серьезное и смешное, великое и малое. Гоголь мечтал о сильном, героическом характере. Именно таким является Тарас.
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.
Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.
Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.
Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.
Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.