Чим був цікавий для мене роман Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»
Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?
По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів.
По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.
Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх улюблених.
История песни «Русское поле» «Написала, потому что люблю поле. Люблю русское поле, потому что родилась в России. Таких нигде и нет, наверное… Как мала суша в сравнении с «равниной моря» , так малы города в сравнении с ширью наших полей. Полей… Этот ничем не заслоненный вид на край света, из-за которого утром всплывает солнце и за которым оно прячется к ночи… Золотое шумящее поле налитых колосьев было последним мирным видением моего отрочества… » (Инна Гофф) . В стихотворении "русское поле" лирический герой определяет себя как колоск, как частичку этого самого русского поля. В данном контексте РП- это и одновременно родина ЛГ, и та призма, через которую автор оценивает свою жизнь. Для него родина, а следовательно и русское поле, были свидетелями его жизни, и во многом отношение к полю, к отчизне определяло эту жизнь. Ключевой, скорее всего, можно считат фразу: " — Здравствуй, русское поле, Я твой тонкий колосок". ЛГ не противопоставляет себя природе, не выделяет своё "Я" из неё, ощущает себя частью "русского поля", только такое единение с ему преодолевать тяготы жизни, его оторванность от земли "пустья давно городской человек". Поле - это простор, это свобода, вера в то, то всегда придёт весна, и на поле зацветут травы, а в душе ЛГ возродится надежда: "Верю молчанью, как обещанью, Пасмурным днем вижу я синеву"
Чим був цікавий для мене роман Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»
Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?
По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів.
По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.
Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх улюблених.
«Написала, потому что люблю поле. Люблю русское поле, потому что родилась в России. Таких нигде и нет, наверное… Как мала суша в сравнении с «равниной моря» , так малы города в сравнении с ширью наших полей. Полей… Этот ничем не заслоненный вид на край света, из-за которого утром всплывает солнце и за которым оно прячется к ночи…
Золотое шумящее поле налитых колосьев было последним мирным видением моего отрочества… » (Инна Гофф) .
В стихотворении "русское поле" лирический герой определяет себя как колоск, как частичку этого самого русского поля. В данном контексте РП- это и одновременно родина ЛГ, и та призма, через которую автор оценивает свою жизнь. Для него родина, а следовательно и русское поле, были свидетелями его жизни, и во многом отношение к полю, к отчизне определяло эту жизнь.
Ключевой, скорее всего, можно считат фразу: " — Здравствуй, русское поле, Я твой тонкий колосок". ЛГ не противопоставляет себя природе, не выделяет своё "Я" из неё, ощущает себя частью "русского поля", только такое единение с ему преодолевать тяготы жизни, его оторванность от земли "пустья давно городской человек".
Поле - это простор, это свобода, вера в то, то всегда придёт весна, и на поле зацветут травы, а в душе ЛГ возродится надежда: "Верю молчанью, как обещанью,
Пасмурным днем вижу я синеву"