чтобы изобразить нечистую силу в произведении реальной Гоголь использовал ряд художественных приемов Выпишите из текста с описанием чёрта у солохи и посылка примеры подтверждающие это Заполните таблицу перенесенную в тетрадь сделайте в тетерадке с клеткой.
Досить таки важко, серед усього розмаїття шедеврів української літератури, обрати один твір, якому можна віддати перевагу, бо кожен твір по-своєму гарний і кожен твір несе в собі певний емоційний заряд, основну думку, те що хотів показати автор. Проте, особисто в мене, зі словосполученням «мій улюблений твір» асоціюється «Лісова пісня» Лесі Українки. Ця на диво сильна людина, видатна особистість та одночасно прекрасна письменниця зробила великий внесок в розвиток літератури, всі її твори є змістовними та містять багато філософських, психологічних та історичних аспектів. Драма-феєрія «Лісова пісня» захоплює з перших рядків. Разом з героями твору читач занурюється в незвичайний, дивовижний світ магії та чудес, який гармонійно переплітається зі світом людей, з їх повсякденними справами, звичними проблемами. Мова драми також казкова, авторка збирає слова, наче перлини чи дорогоцінне каміння, а потім робить з них чарівне намисто, яке з неймовірною легкістю огортає читача. Чого варті самі лише описи головних героїв «Лісової пісні», наскільки шанобливо і витончено зображено природу в різні пори року, Леся Українка показує все живим, все в її творі має свою душу, і Вітер, і Річка, і Поле… Справедливо і чесно відображаються відносини між дійовими особами драми.
В «Лісову пісню» просто неможливо не закохатися, це дійсно окремий світ, який дає змогу відволіктися від буденних негараздів та відправитися разом із героями твору в велику, незбагненну країну мрій, спогадів та почуттів.
вот
Объяснение:
Статья посвящена сопоставительному анализу социальной очеркистики
В.А. Гиляровского и В.М. Дорошевича в аспекте традиций народознания, «нату-
ральной школы» и «физиологического» очерка. Рассматриваются принципы
типизации, присущие творческой манере писателей, обосновывается их принад-
лежность социально-дидактической ветви просветительского реализма.
Ключевые слова: народознание, публицистика, социальный очерк, «репортаж-
ная» манера письма, социальная диагностика, социальная дидактика, просвети-
тельский реализм, В.А. Гиляровский, В.М. Дорошевич.
Народознание как особое направление отечественной литературной
мысли зарождается еще во времена А.С. Пушкина, который стал одним
из его основоположников [5, с. 37]. Расцвет же этого направления прихо-
дится на конец ХIХ – начало ХХ вв., когда острые социальные противоре-
чия и конфликты привели к радикальному переосмыслению обществен-
ных перспектив. Свой вклад в решение этих задач призвана была внести
публицистика.
Среди тех литераторов, которые обладали особым даром соци-
альной диагностики, талантливо продолжали традиции русского. «физиологического» очерка и «натуральной школы», следует назвать
В.А. Гиляровского и В.М. Дорошевича. Их творчество представляет
собой, если можно так выразиться, «малую энциклопедию» русской
жизни рубежа ХIХ–ХХ вв. В произведениях В.А. Гиляровского созданы
и ярко обрисованы типы городской бедноты («Трущобные люди», 1887;
«Московские нищие», 1896), обывателей и мещан («Москва и москвичи»,
1926) и др. В произведениях В.М. Дорошевича нашли свое отражение
персонажи преступного мира (книга очерков «Сахалин», 1903), предста-
вители среднего класса, чиновники и видные деятели театральной среды
(«Папильотки», 1893; цикл «Сцена», 1907; цикл «Литераторы и общест-
венные деятели», 1905; «Старая театральная Москва», 1923).
Социальный «срез» героев очерков и репортажей В.А. Гиляровского
и В.М. Дорошевича рубежа ХIХ–ХХ вв. в полной мере отражает модель
современного им общества. Продолжая традиции «натуральной школы»
60-х гг. ХIХ в., В.А. Гиляровский и В.М. Дорошевич демонстрируют
живой исследовательский, познавательный интерес к жизни различных
сословий русского общества, в первую очередь – «низшего» и «среднего»
классов. На этом основании можно говорить не только о тематике наро-
дознания в творчестве этих писателей, но и, более того, о высоком прио-
ритете данной темы в их произведениях и в творчестве в целом.
Одна из ведущих тем творчества В.А. Гиляровского – это мир «потеряв-
ших почву», опустившихся под влиянием неблагоприятных социальных
условий, всеми забытых изгоев общества – «бывших людей», как называл
их М. Горький. Трущобы в произведениях писателя становятся не только
основной приметой времени, но и неким символом жизни общества. Попав
в трущобы, человек не в силах противостоять их давлению. Трущобы – это
своеобразное «клеймо» на жизни каждого их обитателя, закрывающее
навсегда выход к нормальному человеческому бытию. В.А. Гиляровский
в очерке «Каторга» замечает, что трущобы – это своего рода пожизненная
каторга, замкнутый круг, откуда нет выхода: Арестант бежит из Сибири
с одной целью – чтобы увидеть родину. Но родины у него нет. Он отвер-
женец общества. Все отступились от него, кроме таких же, как он,
обитателей трущоб, которые посмотрят на него, «варнака Сибирского,
генерала Забугрянского», как на героя [1, с. 73].
Трущобный мир – мир людей, отвергнутых социумом, «обреченных»
на по , воровство, разврат. Показать, проследить пути,
ведущие человека на «дно», увидеть внутренний мир обитателя трущоб,
понять его психологию, воззвать к человечности и совести каждого –
таковы цели прозаических и публицистических произведений «трущоб-
ного» цикла В.А. Гиляровского. «Он был знатоком Хитровки – приюта нищих, босяков, отщепен-
цев, по большей части одаренных простых людей, не нашедших себе ни
места, ни занятия в тогдашней жизни» [4, с. 5], – писал К.Г. Паустовский,
верно подметивший фактор знания, исследовательского, познающего
вектора писательских интересов «дяди Гиляя».
Особое место В.А. Гиляровского в русском литературном народозна-
нии заключается не только в особом демократизме и гуманности его
писательской позиции, но и в особом просветительском характере его
реализма: «Хитровка любила Гиляровского как своего защитника, как
человека, который не гнушался бедностью и понимал всю глубину хитро-
ванского горя и безрадостной жизни. Сколько нужно было бесстрашия,
доброжелательства к людям и простосердечия, чтобы завоевать любовь
и доверие сирых и озлобленных людей!» [Там же], – отмечал К.Г. Паус-
товский.
Досить таки важко, серед усього розмаїття шедеврів української літератури, обрати один твір, якому можна віддати перевагу, бо кожен твір по-своєму гарний і кожен твір несе в собі певний емоційний заряд, основну думку, те що хотів показати автор. Проте, особисто в мене, зі словосполученням «мій улюблений твір» асоціюється «Лісова пісня» Лесі Українки. Ця на диво сильна людина, видатна особистість та одночасно прекрасна письменниця зробила великий внесок в розвиток літератури, всі її твори є змістовними та містять багато філософських, психологічних та історичних аспектів. Драма-феєрія «Лісова пісня» захоплює з перших рядків. Разом з героями твору читач занурюється в незвичайний, дивовижний світ магії та чудес, який гармонійно переплітається зі світом людей, з їх повсякденними справами, звичними проблемами. Мова драми також казкова, авторка збирає слова, наче перлини чи дорогоцінне каміння, а потім робить з них чарівне намисто, яке з неймовірною легкістю огортає читача. Чого варті самі лише описи головних героїв «Лісової пісні», наскільки шанобливо і витончено зображено природу в різні пори року, Леся Українка показує все живим, все в її творі має свою душу, і Вітер, і Річка, і Поле… Справедливо і чесно відображаються відносини між дійовими особами драми.
В «Лісову пісню» просто неможливо не закохатися, це дійсно окремий світ, який дає змогу відволіктися від буденних негараздів та відправитися разом із героями твору в велику, незбагненну країну мрій, спогадів та почуттів.