Чужое хворае кацянятка? 6. Раскажыце, як прымусіла Багіра сваіх гаспадароў
і іх суседзяў лічыцца з яе мацярынскімі правамі і
абавязкамі, калі кацяняты трапілі ў іншыя сем'і.
1. Якія перамены адбыліся ў паводзінах кошкі, калі ка-
цяняты падраслі? Як пра гэта расказвае пісьменнік?
8. Аўтар заканчвае сваё апавяданне пра Багіру сло-
вамі: І цяпер мы шкадуем, што так расхвалілі
яе на ўвесь свет. Як вы думаеце, ці можна па-
гадзіцца з такім сцвярджэннем?
* 9. Калі ў вас ёсць хатні сябар (сабака, кошка, іншая
Жывёліна ці птушка), складзіце пра яго вусную за-
малёўку.
271​

Объяснение:

ДЖИМ ҐУДЗИК І МАШИНІСТ ЛУКАС

Глава перша, у якій історія починається

Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія та була дуже маленькою.

Навіть виключно маленька порівняно з іншими країнами, Німеччиною, наприклад, чи з Африкою, чи з Китаєм. Будучи десь рази в два завбільшки нашої квартири, вона переважно складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу.

Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Крім того, малося залізничне сполучення, вельми звивисте. Рейки вели крізь п'ять тунелів, вздовж та поперек прокладених крізь гору та дві її верхівки.

Були в Усландії, звісно, і будинки: один звичайний, а інший – із крамничкою. Ще до будинків відновилася маленька будівля залізничної станції, що стояла біля підніжжя гори. У ньому жив Лукас-машиніст. А наверху, на горі між двома верхівками, стояв замок. Так що країна була забудована ґрунтовно. Більше в неї нічого не вміщувалося.

Так, ось що може бути важливим: поводитися там треба було обережно, щоб не порушити державний кордон, бо інакше миттєво промокли б ноги, адже Усландія була ще й островом.

Острів цей лежав посеред безкрайого океану, і хвилі, великі й маленькі, день та ніч поспіль, шиплячи, омивали усландські кордони. Іноді, щоправда, океан бував тихим і рівним, так що в ньому по ночах віддзеркалювався місяць, а днем – сонце.

Кожного разу це було по-особливому красиво та святково, і Лукас-машиніст завжди присідав на берег та милувався. До речі, чому острів називався саме Усландією, нікому не відомо. Проте це напевно колись буде досліджено.

Отже, тут жили Лукас-машиніст та його особистий локомотив. Локомотив звали Еммою, це був добрий, хоча й, мабуть, дещо старомодний тендер. До того ж він був дещо товстуватий.

Зараз, звісно, хтось візьме й запитає:

– А нащо ж у такій малесенькій країні ще й локомотив здався?

Так же локомотивному машиністові локомотив необхідний, бо інакше на чому ж йому їздити? Може, на ліфті? Але тоді він уже буде ліфтер. А справжній локомотивний машиніст хоче бути тільки локомотивним машиністом, і більш ніким. Крім усього іншого, в Усландії й ліфта ніколи не було.

Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним, і його анітрохи не хвилювало, вважається локомотив потрібною річчю чи ні. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, як небо над Усландією в сонячний день, а обличчі та руки – майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Вона дуже глибоко в'їлася до його шкіри, тому що на роботі Лукас багато років заново бруднився щодня. Коли Лукас сміявся – а робив він це часто, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Хоча Лукас не вирізнявся великим ростом, силою він володів неабиякою. Наприклад, якби він захотів, то залюбки зав'язав би залізного прутка на бантик. Але ніхто достеменно не знав, скільки в ньому сили, бо він любив мир та спокій, і йому було ні до чого цю силу показувати. До всього іншого Лукас був пречудовим майстром із… плювків. Так-так! Він цілився так точно, що гасив запаленого сірника на відстані трьох із половиною метрів. Але це ще не все. Він умів плювати так, як не зумів би, мабуть, ніхто на світі, і знаєте як?

ответ:Дон Кихот» — это одновременно пародия на рыцарский роман и правдивое описание испанской жизни XVII века. Этот роман рассказывает о курьёзных приключениях разорившегося дворянина Алонсо Кихана, который, начитавшись рыцарских романов, вообразил себя защитником униженных и обездоленных — благородным рыцарем. Книжный мир рыцарских романов сливается для главного героя с миром реальным, жестокость и несправедливость которого он не может понять. В странных, нелепых поступках Дон Кихота проявляется гораздо больше человечности, гуманности и благородства, чем в поступках казалось