. «Намагаючись йти слідами Білла, подорожній перебирався від озерця до озерця по камінню, що стирчали у моху, як острівці». 2. «… Як не важко йому було йти, ще важче було запевнити себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти ». 3. «Він розпакував тюк і насамперед порахував, скільки в нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перерахував три рази ». 4. «Він почув голосне пирхання і побачив великого оленя». 5. «І коли він піднявся на ноги і поплентався далі, мішечок лежав у пакунку у нього за спиною». 6. «Він повз по мокрому моху; одяг його намокнув, тіло мерзло, але він не помічав нічого, так сильно мучив його голод. А білі куріпки все спурхували навколо нього …7. «Він заглядав у кожну калюжу і нарешті з настанням сутінків побачив у такий калюжі одну-єдину рибку завбільшки з пічкура». 8. «Настав день – сірий день без сонця … Тепер відчуття голоду у подорожнього притупилося … Думки у нього прояснилися, і він знову думав про Країну Патичків і про свою схованку біля річки Діз». 9. «У цей день він пройшов не більше десяти миль, а на наступний, рухаючись тільки коли дозволяло серце, не більше п’яти». 10. «Він розділив золото навпіл; одну половину сховав на видному здалеку виступі скелі, загорнувши в шматок ковдри, а іншу всипав назад в мішечок … Але рушницю він все ще не кинув ». 11. «Він знову розділив золото, цього разу просто висипавши половину на землю. До вечора він викинув і іншу половину, залишивши собі тільки обривок ковдри, бляшане відерце й рушницю ». 12. «Ведмідь відступив убік, погрозливо гарчав, в переляку перед цією таємничою істотою, що стояла прямо і не боялася його». 13. «Настали страшні дні дощів і снігу. Він вже не пам’ятав, коли зупинявся на ніч і коли знову пускався в дорогу … » 14. «Там, внизу, текла широка, повільна ріка. Вона була йому незнайома, і це його здивувало ». 15. «Знову почулося сопіння і кашель, і між двома гостроверхими камінням, не більше ніж двадцять кроків від себе, він побачив сіру голову вовка». 16. «Він йшов по слідах іншої людини, того, який тягнувся на карачках, і скоро побачив кінець його шляху». 17. «… І тільки зусиллям волі він змусив себе терпіти. Потім людина перекотилася на спину і заснула ».
Объяснение:
. «Намагаючись йти слідами Білла, подорожній перебирався від озерця до озерця по камінню, що стирчали у моху, як острівці». 2. «… Як не важко йому було йти, ще важче було запевнити себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти ». 3. «Він розпакував тюк і насамперед порахував, скільки в нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перерахував три рази ». 4. «Він почув голосне пирхання і побачив великого оленя». 5. «І коли він піднявся на ноги і поплентався далі, мішечок лежав у пакунку у нього за спиною». 6. «Він повз по мокрому моху; одяг його намокнув, тіло мерзло, але він не помічав нічого, так сильно мучив його голод. А білі куріпки все спурхували навколо нього …7. «Він заглядав у кожну калюжу і нарешті з настанням сутінків побачив у такий калюжі одну-єдину рибку завбільшки з пічкура». 8. «Настав день – сірий день без сонця … Тепер відчуття голоду у подорожнього притупилося … Думки у нього прояснилися, і він знову думав про Країну Патичків і про свою схованку біля річки Діз». 9. «У цей день він пройшов не більше десяти миль, а на наступний, рухаючись тільки коли дозволяло серце, не більше п’яти». 10. «Він розділив золото навпіл; одну половину сховав на видному здалеку виступі скелі, загорнувши в шматок ковдри, а іншу всипав назад в мішечок … Але рушницю він все ще не кинув ». 11. «Він знову розділив золото, цього разу просто висипавши половину на землю. До вечора він викинув і іншу половину, залишивши собі тільки обривок ковдри, бляшане відерце й рушницю ». 12. «Ведмідь відступив убік, погрозливо гарчав, в переляку перед цією таємничою істотою, що стояла прямо і не боялася його». 13. «Настали страшні дні дощів і снігу. Він вже не пам’ятав, коли зупинявся на ніч і коли знову пускався в дорогу … » 14. «Там, внизу, текла широка, повільна ріка. Вона була йому незнайома, і це його здивувало ». 15. «Знову почулося сопіння і кашель, і між двома гостроверхими камінням, не більше ніж двадцять кроків від себе, він побачив сіру голову вовка». 16. «Він йшов по слідах іншої людини, того, який тягнувся на карачках, і скоро побачив кінець його шляху». 17. «… І тільки зусиллям волі він змусив себе терпіти. Потім людина перекотилася на спину і заснула ».