У кожної людини є місце, де він відчуває себе в безпеці. Для мене таке місце - мій будинок, теплий і затишний, з дитинства оберігає мій спокій. Коли мені стає сумно, я приходжу сюди і дивлюся улюблені фільми, коли весело - за друзів. У стінах будинку збираються у свята родичі, а влітку в гості приїжджає моя улюблена бабуся. Вона робить мені млинці з варенням, і будинок наповнюється смачним запахом, який я пам'ятаю і люблю з тих пір, як мені виповнилося п'ять років.
Мій будинок дуже гарний і в ньому панує особлива, душевна атмосфера. Стіни прикрашені моїми дитячими фотографіями і фотографіями батьків, на підвіконнях стоять квіти, які я поливаю, вкладаючи і свою частинку тепла в загальний затишок. Напевно, тому мені такий дорогий мій будинок, який я дуже люблю всім серцем. Це мій власний маленький куточок, в якому можна сховатися від усього світу. Моя крихітна планета, де я радію світу, підглядаючи за ним через книгу. Іноді я уявляю собі, як книжкові персонажі оживають і розмовляють зі мною, іноді засинаю над улюбленим пригодницьким романом, або задумливо перегортаю сторінки, думаючи про своє майбутнє і про шкільних друзів.
Ходят по земле поезда. На против железной дороги есть маленькое село. В этом селе живет мальчик Абили. Он мечтал побывать в поезде. Однажды один из поездов застрял на против этого села. В селе не осталось ни одной курицы, уток, вообще на деревьях фруктов не осталось. Все пошли продовать всё людям с поезда. Из поезда вышла девочка с розовыми чулками, розовым пальто, розовой шапкой и с розовыми щеками.Она подошла к Абили и спросила: -Как тебя зовут? -Абили. -Как ? -Абили. Розовая девочка пошла к синим, зеленым и красным девочкам. Она показала на Абили и все они засмеялись. Из окна поезда женщина выкинула книгу с мусором. Абили взял книгу и там написано: "я не Пушкин, ни Крылов не могу писать стихов. но хочу сказать три слова живи, учись и будь здорова! твой Руслан" Абили вырос и сдал экзамины. Его с двумя ребятами решили отправить в Москву. Абили сел на поезд и понял что тот поезд не забрал его сердце она омталось здесь.
Мій будинок дуже гарний і в ньому панує особлива, душевна атмосфера. Стіни прикрашені моїми дитячими фотографіями і фотографіями батьків, на підвіконнях стоять квіти, які я поливаю, вкладаючи і свою частинку тепла в загальний затишок. Напевно, тому мені такий дорогий мій будинок, який я дуже люблю всім серцем. Це мій власний маленький куточок, в якому можна сховатися від усього світу. Моя крихітна планета, де я радію світу, підглядаючи за ним через книгу. Іноді я уявляю собі, як книжкові персонажі оживають і розмовляють зі мною, іноді засинаю над улюбленим пригодницьким романом, або задумливо перегортаю сторінки, думаючи про своє майбутнє і про шкільних друзів.
На против железной дороги есть маленькое село. В этом селе живет мальчик Абили. Он мечтал побывать в поезде. Однажды один из поездов застрял на против этого села. В селе не осталось ни одной курицы, уток, вообще на деревьях фруктов не осталось. Все пошли продовать всё людям с поезда. Из поезда вышла девочка с розовыми чулками, розовым пальто, розовой шапкой и с розовыми щеками.Она подошла к Абили и спросила:
-Как тебя зовут?
-Абили.
-Как ?
-Абили.
Розовая девочка пошла к синим, зеленым и красным девочкам. Она показала на Абили и все они засмеялись. Из окна поезда женщина выкинула книгу с мусором. Абили взял книгу и там написано:
"я не Пушкин, ни Крылов
не могу писать стихов.
но хочу сказать три слова
живи, учись и будь здорова!
твой Руслан"
Абили вырос и сдал экзамины. Его с двумя ребятами решили отправить в Москву. Абили сел на поезд и понял что тот поезд не забрал его сердце она омталось здесь.