___ Діагностична робота з літературного читання.
Робота з літературним твором.
ХЛОПЧИК, ЯКИЙ ХОТІВ БУТИ МЕТЕЛИКОМ
Ми сиділи з Олежком у траві над озером. Світило сонце. Над травою літав
барвистий метелик. Ось він сів на пухнасту рожеву квітку конюшини… і раптом
зник, ніби розтанув.
— Хочу бути метеликом, — раптом сказав Олежко.— У метелика жодних
турбот, літай собі, бався.
— Що ж, тільки зажмур очі — і полетиш,— сказав я.
— Справді?
— Ти ще й не віриш?..
І вже Олежко став метеликом і причаївся на квітці. На повні груди вдихав її
запах і всміхався від щастя.
Несподівано рвучкий вітер гойднув квітку так, що Олежко ледве на ній
втримався. Але то був не вітер. Один, потім другий птах шугнув униз, намагаючись
уполювати метелика. Олежко пурхнув під листок лопуха. Тієї ж миті пташиний
дзьоб клацнув над його головою. Довго роздумував незвичайний метелик. А потім
сказав:
— Не хочу бути метеликом, краще - птахом.
— Що ж, можеш летіти,— сказав я.— Тільки зажмур очі.
І справді, Олежко став птахом. Налітавшись вволю, він спустився на галявину
біля озера і почав ганятися за метеликом. Але тут згадав, як сам недавно милувався
ним, і облишив полювання. «Добре, що я знаю: цього метелика чіпати не слід,—
подумав він.— А коли б не знав?..» Краще полетіти на бабусине подвір’я.
На подвір’ї горобці насторожено поглядали на Олежка, очевидно, не бажали
ділитися з ним гостинцями. «Гаразд, почекаю, доки вони наїдяться», - вирішив
Олежко. Він заховався за стовбур старого горіха і розслабив крила.
Непомітно Олежко задрімав. Снилося йому, що хтось нечутно ступає по
опалому листі м’якими лапами. Олежко миттю розплющив очі і побачив писок
сусідського кота Кузі. Сонько ледве встиг випурхнути з-під його пазурів.
— Ні,— сказав Олежко.— Краще бути котом…
— Що ж, ти тільки зажмур очі,— сказав я.
Олежко й сам не помітив, коли перекинувся на кота. І тут він відчув, що хтось
обережно підкрадається до нього. Олежко метнувся з місця, немов сіра блискавка.
Під горіхом сидів пес Пірат і хижим оком стежив за котом-Олежком. І захотілося
моєму товаришеві стати Піратом. Я сказав:
— Ти тільки зажмур очі.
Та Олежко раптом відмовився і знову став хлопчиком. Що від того зміниться?
Адже й Пірат боїться корови Лиски. Але ж і Лиска когось боїться. У всіх є свої
клопоти, але найбільше — в людини. Бо вона мусить знати і мову барвистого
метелика, і мову Кузі, і Пірата. І всіх-всіх своїх сусідів на землі.
— Найкраще бути звичайним хлопчиком,— серйозно сказав Олежко.
— Бо тільки людина може захистити від кривди,- додав я.
За Анатолієм Михайленком (389 слів)
Это женщина перенесла много испытаний по жизни, и всегда оставалась одна. На её долю выпало много горя это и разбитая любовь, и смерть её шестерых детей, труд в деревне, потеря мужа на войне, обида на колхоз, который описав её не оставил никакой поддержки и пенсии.
Она жила забытая всеми, бедно и убого. Родные боялись её и не заботились о ней.
Она всем и во всем, что только могла сделать, бескорыстно, от чистого сердца, просто потому что она была добра и чиста душой. Многие не понимали этого и считали его глупой старухой, которой можно пользоваться в своих целях, без какой-либо отдачи. Несмотря ни на что эта женщина не озлобилась на окружающих, сохранила светлый, добрый дух, лучезарную улыбку, чувства жалости и радости. Наверное, поэтому она и не была понятна всем. Сохраняя душевную теплоту, искренность, независимость характера и быта, Матрене было чуждо такое чувство как зависть чужому изобилию и благополучию. Она всегда искренне радовалась успехам других людей.
После её смерти у неё сразу же объявились сестры, которые вмиг завладели её нажитым, небольшим имуществом, растащив всё что только увидели. Позже новая подруга Матрены, которая искренне её любила, забрала вязаную кофточку женщины, что бы сестрам не досталось.
Похороны Матрены, показывают нам, что она ушла из жизни так никем и не оплаканная. Потому что пьяные люди совсем не вкладывали чувства в эту память. Поминки, траурное прощание с добрейшей души женщиной были похожи на посиделки с выпивкой и сытным ужином. «Не стоит село без праведника», а смерть Матрены- начало деградации, массового регресса и гибели нравственных устоев. Ни деревня, ни город, ни земля наша не смогут стоять без людей таких-праведников, которым была Матрена.
Это была Валя Ваткина. Она очень воодушевленно рассказывала своим подругам какую-то историю. Мне стало интересно и я незаметно заглянул в окно. Валя говорила иногда взмахивая руками:"...а еще Толик недавно встретил на улице сумасшедшего который кидался на людей. Тот к нему как подбижит! А Тольк как ему треснет! А он снова и снова на него бросался! Но Толик не растерялся и дал ему отпор! Тот остаток дня бежал от него!" Я решил, что много не знаю о своем однокласнике. Из окна даносились восторженные крики девочек. Валя продолжала рассказ: "А вы знали что у него и ручной динозавр есть? Вот знайте! Он на нем наших однокласников подвозит. Вон смотрите в окно! Едет, едет!" Все ринулись к окну. Я повернул голову и увидел как Толик на гигантском динозавте подвозил Федьку Думкина и Алену Какуркину.
"Вот! Завидуйте девчонки!" Похвасталась Валя.