Аким родился и вырос на берегу Енисея в поселке Боганида. Его отец «поколотился на севере, подзашиб деньжонок и исчез навсегда, оставив матери Акима еще одного ребенка, как потом выяснилось, Касьянку». Мать родила Акима на шестнадцатом году. У нее никогда не было мужа, зато было много детей. Всех она заводила легко, относилась к детям радостно, особенно себя не обременяла — ребятишки «росли вольно, без утеснений и досмотра». Единственной проблемой для нее было перезимовать, и это большой семье удавалось: ни один из детей не умер, заботились о матери и подкармливали детей соседки и мужики-артельщики. Своего образа жизни мать не стыдилась и не пряталась от детей, кличка «ве- тренка» к ней не прилипла, старшие дети рано стали ей и росли очень ответственными и работящими. Артельщики особенно уважали и ценили Касьянку, которая отличалась недетской уравновешенностью и готовностью и сделать работу, которой избегали другие. Именно ей доверяли артельщики солить общую уху. Варка ухи в Чуше — почти священнодействие. Любого ребенка всегда артельщики накормят бесплатно. Дети моют посуду, подбрасывают ветки в костер. Остатки ухи Аким, с молчаливого согласия артельщиков, относит матери: у нее новый ребенок, она не выходит из дома, денег и еды у нее нет. «Все кончилось однажды и разом». Стройку дороги остановили, и народ разъехался из Боганиды. Остались только «касьяшки», потому что им некуда ехать. Мать в последний раз получает зарплату (летом она работала резальщицей рыбы). Аким уже самостоятельно рыбачит. Мать прерывает восьмую беременность, рассудив, что ей и семерых детей поднять будет трудно. Здоровье ее очень быстро портится. Мать увозят в краевую больницу, где она и умирает. Касьянка поступает в ремесленное училище, Аким устраивается на пароход «Бедовый».
Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.
Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.
«За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.
Козаки — то волелюбні лицарі українського народу, захисники рідної землі. Свята правда, непорушна дружба і відвага керували ними. Душа цих відважних лицарів боліла за неньку-Україну, поневолений народ, і вони захищали рідну землю і свою віру, героїчно й майстерно б'ючись як на суходолі, так і на морі.
У військовому, повному небезпек і несподіванок житті козак потребував вірного побратима, який вчасно до , захистить від біди. Заради Батьківщини, вірного побратима козаки ладні були загинути, але козацької честі не зганьбити.
Щодо опису побуту і звичаїв запорожців письменник намагався наслідувати дійсність. Все, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом з ними милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати.
Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються у пам’ять слова головного героя: «Немає зв’язку, святішого від товариства!», «поріднитися рідністю по душі може тільки людина».
Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю - товариство. Все могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями й пишалася українська земля.
Романтика героїчних подвигів козаків приваблювала багатьох митців. Серед них був і прославлений художник І.Рєпін. Він написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.
Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.
«За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.
Козаки — то волелюбні лицарі українського народу, захисники рідної землі. Свята правда, непорушна дружба і відвага керували ними. Душа цих відважних лицарів боліла за неньку-Україну, поневолений народ, і вони захищали рідну землю і свою віру, героїчно й майстерно б'ючись як на суходолі, так і на морі.
У військовому, повному небезпек і несподіванок житті козак потребував вірного побратима, який вчасно до , захистить від біди. Заради Батьківщини, вірного побратима козаки ладні були загинути, але козацької честі не зганьбити.
Щодо опису побуту і звичаїв запорожців письменник намагався наслідувати дійсність. Все, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом з ними милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати.
Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються у пам’ять слова головного героя: «Немає зв’язку, святішого від товариства!», «поріднитися рідністю по душі може тільки людина».
Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю - товариство. Все могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями й пишалася українська земля.
Романтика героїчних подвигів козаків приваблювала багатьох митців. Серед них був і прославлений художник І.Рєпін. Він написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Объяснение:
Удачи тебе!