Антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. Вона - вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад - еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню. Література є відображенням людського життя. Появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи - древні греки і древні римлян. Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів - еолійського, іонійського, дорійського, Починаючи з ІІІ ст. до н.е. в лоні грецької літератури почала розвиватися римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу - античну. Родове суспільство послуговувалося своєрідною ідеологією - міфологією, яка була водночас і фантастичними релігійними уявленнями і спробами з до багатих фантастикою міфів пізнати і пояснити навколишній світ, природу, її явища, нарешті саму людину у її зв'язках з природою та іншими людьми. Тому література, що виникла в умовах міфологічної ідеології, стає невід'ємною від міфології: Вона використовує міфологічні сюжети, образи, її тематика є теж міфологічною. Це є найголовнішою особливістю античної літератури. Антична література - велике багатство жанрових форм і стилістичних засобів, яке згодом успішно засвоїли молоді європейські літератори. З античної літератури беруть свій початок майже всі відомі сьогодні жанри зберігаючи здебільшого і свої античні назви: епос, драма, мім, трагедія і багато інших. Завдяки античній культурі і літературі в ХІV ст. почалася нова культурна епоха в Західній Європі - доба Відродження. Це було відродження інтересу до античності і первісного християнства. Сама назва означає "відродження античності". Виходячи з античного захоплення людиною, її красою, її здібностями, з християнського людинолюбства і віри і здатність до безмежного духовного збагачення і вдосконалення, гуманісти доби Відродження створили новий світогляд, який пролягає і утверджує людину як найдосконаліший, витвір Господа і природи, утверджує право людини на земне щастя і радощі, право досліджувати світ, розкривати його таємниці, право на вільну думку і пошук.
Историзм — литературоведческое понятие, обозначающее одно из важных свойств художественной литературы — ее в живых картинах, конкретных человеческих судьбах и характерах передавать облик той или иной исторической эпохи. При этом термин «историзм» применяется в двух смыслах. В широком смысле историзм присущ всем истинно художественным произведениям, независимо от того, изображают ли они современность или далекое Примером могут служить «Песнь о вещем Олеге» и роман в стихах «Евгений Онегин» А. С. Пушкина. В «Песни...», основанной на летописном предании о смерти первого киевского князя Олега, передан колорит седой русской старины: тут и языческие верования в судьбу, в волхвов, и суровый дружинный быт, и величавость характеров людей той эпохи, закаленных в боях и походах. Уже в языке («пращ», «тризна», «кудесник» и др.) А. С. Пушкин воссоздает дух далекого времени.
Література є відображенням людського життя. Появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи - древні греки і древні римлян.
Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів - еолійського, іонійського, дорійського, Починаючи з ІІІ ст. до н.е. в лоні грецької літератури почала розвиватися римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу - античну.
Родове суспільство послуговувалося своєрідною ідеологією - міфологією, яка була водночас і фантастичними релігійними уявленнями і спробами з до багатих фантастикою міфів пізнати і пояснити навколишній світ, природу, її явища, нарешті саму людину у її зв'язках з природою та іншими людьми. Тому література, що виникла в умовах міфологічної ідеології, стає невід'ємною від міфології: Вона використовує міфологічні сюжети, образи, її тематика є теж міфологічною. Це є найголовнішою особливістю античної літератури.
Антична література - велике багатство жанрових форм і стилістичних засобів, яке згодом успішно засвоїли молоді європейські літератори. З античної літератури беруть свій початок майже всі відомі сьогодні жанри зберігаючи здебільшого і свої античні назви: епос, драма, мім, трагедія і багато інших.
Завдяки античній культурі і літературі в ХІV ст. почалася нова культурна епоха в Західній Європі - доба Відродження. Це було відродження інтересу до античності і первісного християнства. Сама назва означає "відродження античності". Виходячи з античного захоплення людиною, її красою, її здібностями, з християнського людинолюбства і віри і здатність до безмежного духовного збагачення і вдосконалення, гуманісти доби Відродження створили новий світогляд, який пролягає і утверджує людину як найдосконаліший, витвір Господа і природи, утверджує право людини на земне щастя і радощі, право досліджувати світ, розкривати його таємниці, право на вільну думку і пошук.
Историзм — литературоведческое понятие, обозначающее одно из важных свойств художественной литературы — ее в живых картинах, конкретных человеческих судьбах и характерах передавать облик той или иной исторической эпохи. При этом термин «историзм» применяется в двух смыслах. В широком смысле историзм присущ всем истинно художественным произведениям, независимо от того, изображают ли они современность или далекое Примером могут служить «Песнь о вещем Олеге» и роман в стихах «Евгений Онегин» А. С. Пушкина. В «Песни...», основанной на летописном предании о смерти первого киевского князя Олега, передан колорит седой русской старины: тут и языческие верования в судьбу, в волхвов, и суровый дружинный быт, и величавость характеров людей той эпохи, закаленных в боях и походах. Уже в языке («пращ», «тризна», «кудесник» и др.) А. С. Пушкин воссоздает дух далекого времени.