Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
В рассказе И .С. Тургенева « Муму » описывается история, произошедшая с дворником Герасимом, собачкой Муму, крепостной Татьяной и их барыней в Москве в стародавние времена. История меня очень поразила, и я не могла сдержать своих слез. Это очень яркий и одновременно грустный рассказ . В его основе лежат реальные события, которые происходили в местечке однако Тургенев, как писатель, изменил концовку рассказа, чтобы подчеркнуть силу характера Герасима, его обиду на несправедливость барыни и любовь к Муму . История началась с того, что старая капризная барыня взяла Герасима дворником в свой московский дом из деревни. Герасим был мужчина двенадцати вершков роста, по современным меркам почти двухметрового роста, сложенный богатырем и глухонемым от рождения. В деревне он работал за четверых, легко выполнял любую тяжелую работу. Он и землю пахал, и сено косил, и зерно молотил ручным трехаршинным цепом. Когда Герасима привезли в Москву и дали ему в руки метлу и лопату, он не понимал, что с ним делается, как недоумевает молодой здоровый бык, которого только что взяли с нивы, где сочная трава росла ему по брюхо, взяли, поставили на вагон железной дороги и мчат, обдавая его тело дымом и пылью, а куда мчат непонятно. Герасим скучал и недоумевал. Работа дворника казалась ему шуткой после тяжелых крестьянских работ. Выполнял он ее за полчаса, а потом уходил куда-нибудь в уголок двора, бросался на землю лицом и целые часы лежал на груди неподвижно. На дворе все его боялись. Как-то раз пришли два вора к ним на двор. Герасим взял и стукнул их лбами. С тех пор ни один вор не появлялся у них на дворе.
Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
История началась с того, что старая капризная барыня взяла Герасима дворником в свой московский дом из деревни. Герасим был мужчина двенадцати вершков роста, по современным меркам почти двухметрового роста, сложенный богатырем и глухонемым от рождения. В деревне он работал за четверых, легко выполнял любую тяжелую работу. Он и землю пахал, и сено косил, и зерно молотил ручным трехаршинным цепом. Когда Герасима привезли в Москву и дали ему в руки метлу и лопату, он не понимал, что с ним делается, как недоумевает молодой здоровый бык, которого только что взяли с нивы, где сочная трава росла ему по брюхо, взяли, поставили на вагон железной дороги и мчат, обдавая его тело дымом и пылью, а куда мчат непонятно. Герасим скучал и недоумевал. Работа дворника казалась ему шуткой после тяжелых крестьянских работ. Выполнял он ее за полчаса, а потом уходил куда-нибудь в уголок двора, бросался на землю лицом и целые часы лежал на груди неподвижно. На дворе все его боялись. Как-то раз пришли два вора к ним на двор. Герасим взял и стукнул их лбами. С тех пор ни один вор не появлялся у них на дворе.