», намекал, что преследовать по службе не собирается, просил освободить от извинений, пока наконец не гаркнул: «Пошел вон!» Человеческого языка Червяков не мог понять, а «пошел вон» понял сразу. Добровольное холопство приобретает в этом рассказе еще более гротескную и жалкую форму.
«Маленькие люди» из этих рассказов Чехова не понимают, не осознают всю глубину своего ничтожества. А причины этого не в том, что они не слишком преуспели в своей карьере. Их проблемой является духовная бедность, отсутствие чувства собственного достоинства, готовность к самоуничижению. Они «униженные и оскорбленные», но обычно сами этого не знают, не осознают, потому что принимают жизнь, как спектакль, в котором им отведена роль лакеев, выходящих на сцену ради слов: «Кушать подано». Общественное неравенство кажется им закономерным и существующим навсегда.
Объяснение:
Чехов своими произведениями попытался призвать людей «выдавливать из себя раба», чтобы, «проснувшись в одно прекрасное утро», почувствовать, «что в жилах течет уже не рабская кровь, а настоящая человеческая»…
Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].

Готична церква Сен Есташ, Париж. Західний фасад в стилі класицизм 18 ст.(арх. П'єр-Луї Моро-Депрео)

Церква La Madeleine у Парижі
Витоки класицизму в літературіРедагувати
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
Визначальні риси класицизму:
раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
наслідування зразків античного мистецтва;
нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);
обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
«Маленькие люди» из этих рассказов Чехова не понимают, не осознают всю глубину своего ничтожества. А причины этого не в том, что они не слишком преуспели в своей карьере. Их проблемой является духовная бедность, отсутствие чувства собственного достоинства, готовность к самоуничижению. Они «униженные и оскорбленные», но обычно сами этого не знают, не осознают, потому что принимают жизнь, как спектакль, в котором им отведена роль лакеев, выходящих на сцену ради слов: «Кушать подано». Общественное неравенство кажется им закономерным и существующим навсегда.
Объяснение:
Чехов своими произведениями попытался призвать людей «выдавливать из себя раба», чтобы, «проснувшись в одно прекрасное утро», почувствовать, «что в жилах течет уже не рабская кровь, а настоящая человеческая»…
Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].

Готична церква Сен Есташ, Париж. Західний фасад в стилі класицизм 18 ст.(арх. П'єр-Луї Моро-Депрео)

Церква La Madeleine у Парижі
Витоки класицизму в літературіРедагувати
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
Визначальні риси класицизму:
раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
наслідування зразків античного мистецтва;
нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);
обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).