Произведение А.И. Солженицына “Матренин Двор” дает яркое представление о выдающемся художественном таланте писателя, его верности правде в литературе. Сквозная тема рассказа “Матренин Двор” — сохранение человеческой души в условиях тяжелой жизни простых деревенских людей.
При резкой и даже порой грубой реальности изображения рассказ построен музыкально, как стихи. Всего несколько энергичных строк зачина, где сказано, что поезда на сто восемьдесят четвертом километре от Москвы долго еще замедляли ход почти до ощупи (“Только машинисты знали и помнили, отчего это все. Да я”), — и нас охватывает смутное предвестие беды, обещание чего-то горького и страшного, что трудно и не хочется вымолвить сразу и о чем лучше начать говорить не спешно и издалека.
Вернувшись из дальних мест, учитель будто просит времени оглядеться, сосредоточиться, подумать и, захватив полные легкие воздуха, отойти душой в тишине от тяжких переживаний Игнатич свыкается понемногу с избой, где встречают его колченогая кошка, толпа фикусов у окна, а на стене плакат о книжной торговле, и сама хозяйка живет в “запущи”, оттого что болезнь измотала ее, а жизнь течет изо дня в день безрадостная, неустроенная, полная забот. Мы смотрим на нее сначала равнодушно, как на чужую, еще не признавая в ней главного лица будущей драмы, “родного” Игнатичу человека.
Матрена приветлива, но без искательства, неприхотлива, почти неряшлива. У Матрены Васильевны непростая трагическая судьба. Ее “дети не стояли: до трех месяцев не доживая и не болея ничем, умирал каждый”. Деревня решила, что в ней — порча. Десять лет женщина воспитывала Киру, как родную, вместо своих детей. Жизнь нелегкая, “густая заботами”, — Солженицын не прячет этого ни в одной детали.
Автор будто предвидел, какие перетолкования и превращения ожидают в критической литературе ее Матрену, и в своем рассказе заранее дал высказаться людям стороннего и недоброжелательного о ней суда. Золовка Матрены уже после смерти по разным поводам вспоминала умершую, и все отзывы ее были неодобрительны: “И нечистоплотная она была; и за обзавозом не гналась; и не бережная; и даже поросенка не держала, выкармливать не любила; и, глупая чужим людям бесплатно (и самый повод вспомнить Матрену выпал — некого было дозвать огород вспахать на себе сохою). И даже о сердечности к простоте Матрены, которые золовка за ней признавала, она говорила с презрительным сожалением.”
Я считаю, что Матрена — жертва, жертва событий и обстоятельств. В ней действительно немало привлекательных черт: нравственная чистота. бескорыстие, трудолюбие. Хворая, в преклонном возрасте, она лечит и душевные и физические недуги свои. Казалось бы, труд составляет счастье, цель. ради которой она живет. Но если внимательно присмотреться к образу жизни Матрены, то можно заметить, что Матрена — рабыня труда, а не хозяйка. Поэтому односельчане, особенно родственники, бессовестно эксплуатировали ее, а она покорно несет свой тяжкий крест.
Матрена. по мысли автора, — идеал русской женщины, первооснова всего бытия. “Все мы, — завершает свое повествование о жизни Матрены рассказчик, — жили рядом с ней и не поняли, что есть она тот самый праведник, без которого, по пословице, не стоит село. Ни город. Ни вся земля наша”.
Література покликана піднімати і висвітлювати проблеми, які хвилюють суспільство і людство в цілому. Твори літератури, в тій чи іншій мірі, сприяють моральному вихованню, розкриваючи через призму образів основні вади людей і зачіпаючи найважливіші філософські питання.
Багатогранна і в той же час глибока за змістом казка «Маленький принц» піднімає безліч проблем сучасного людства. Антуан де Сент-Екзюпері дуже сильно переживав трагічні часи Другої світової війни, переживав про долю не тільки рідної Франції, але й про людство в цілому.
Написана в 1943 році казка «Маленький принц» серед інших, піднімала, насамперед, проблему людяності і проблему «черствіння» душі. Роблячи провідником своїх ідей дитину, автор підкреслює, що саме діти є носіями неперевершеної інтуїції і мудрості, резонуючими з самого Всесвіту. У той же час «світ дорослих» зображується виключно з негативного боку – це світ жадібних, злих, дурних і просто нещасних людей, які втратили істинний сенс життя і страждають від порожнечі і самотності.
Ще однією проблемою, яка випливає з попередньої і охоплює всю систему образів твору, є проблема сутності буття самої людини. Екзюпері розкриває її, проводячи свого головного героя через випробування сумнівом у власних силах і приводячи до висновку, що всі життя людини є шляхом вдосконалення і усвідомлення глибини простих істин.
Автор проводить ідею, що досягти цієї мети можна виключно, відкривши свою душу іншому. Це ще одна проблема, порушена у творі – проблема любові і відповідальності. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили …» Часом усвідомити свою відповідальність за іншу людину і прийняти її варто титанічних зусиль, але саме це зусилля допомагає позбутися від внутрішньої порожнечі і знайти сенс життя: «Найголовніше – те, чого не побачиш очима…»
Проблематику казки доповнює тема дружби і вірності. В особі Лиса, Маленький принц знаходить істинного і відданого друга, який розкриває йому одну з істин: «Зорко лише серце…» Завдяки Лису, Маленький принц долає внутрішні сумніви і знаходить гармонію розуміння. «Добре, якщо у тебе колись був друг, нехай навіть треба померти».
Життя як шлях і смерть як завершальний етап певного витка у розвитку людської душі лише підкреслюють і без того глибоку філософську риторику сутності людського буття.
Произведение А.И. Солженицына “Матренин Двор” дает яркое представление о выдающемся художественном таланте писателя, его верности правде в литературе. Сквозная тема рассказа “Матренин Двор” — сохранение человеческой души в условиях тяжелой жизни простых деревенских людей.
При резкой и даже порой грубой реальности изображения рассказ построен музыкально, как стихи. Всего несколько энергичных строк зачина, где сказано, что поезда на сто восемьдесят четвертом километре от Москвы долго еще замедляли ход почти до ощупи (“Только машинисты знали и помнили, отчего это все. Да я”), — и нас охватывает смутное предвестие беды, обещание чего-то горького и страшного, что трудно и не хочется вымолвить сразу и о чем лучше начать говорить не спешно и издалека.
Вернувшись из дальних мест, учитель будто просит времени оглядеться, сосредоточиться, подумать и, захватив полные легкие воздуха, отойти душой в тишине от тяжких переживаний Игнатич свыкается понемногу с избой, где встречают его колченогая кошка, толпа фикусов у окна, а на стене плакат о книжной торговле, и сама хозяйка живет в “запущи”, оттого что болезнь измотала ее, а жизнь течет изо дня в день безрадостная, неустроенная, полная забот. Мы смотрим на нее сначала равнодушно, как на чужую, еще не признавая в ней главного лица будущей драмы, “родного” Игнатичу человека.
Матрена приветлива, но без искательства, неприхотлива, почти неряшлива. У Матрены Васильевны непростая трагическая судьба. Ее “дети не стояли: до трех месяцев не доживая и не болея ничем, умирал каждый”. Деревня решила, что в ней — порча. Десять лет женщина воспитывала Киру, как родную, вместо своих детей. Жизнь нелегкая, “густая заботами”, — Солженицын не прячет этого ни в одной детали.
Автор будто предвидел, какие перетолкования и превращения ожидают в критической литературе ее Матрену, и в своем рассказе заранее дал высказаться людям стороннего и недоброжелательного о ней суда. Золовка Матрены уже после смерти по разным поводам вспоминала умершую, и все отзывы ее были неодобрительны: “И нечистоплотная она была; и за обзавозом не гналась; и не бережная; и даже поросенка не держала, выкармливать не любила; и, глупая чужим людям бесплатно (и самый повод вспомнить Матрену выпал — некого было дозвать огород вспахать на себе сохою). И даже о сердечности к простоте Матрены, которые золовка за ней признавала, она говорила с презрительным сожалением.”
Я считаю, что Матрена — жертва, жертва событий и обстоятельств. В ней действительно немало привлекательных черт: нравственная чистота. бескорыстие, трудолюбие. Хворая, в преклонном возрасте, она лечит и душевные и физические недуги свои. Казалось бы, труд составляет счастье, цель. ради которой она живет. Но если внимательно присмотреться к образу жизни Матрены, то можно заметить, что Матрена — рабыня труда, а не хозяйка. Поэтому односельчане, особенно родственники, бессовестно эксплуатировали ее, а она покорно несет свой тяжкий крест.
Матрена. по мысли автора, — идеал русской женщины, первооснова всего бытия. “Все мы, — завершает свое повествование о жизни Матрены рассказчик, — жили рядом с ней и не поняли, что есть она тот самый праведник, без которого, по пословице, не стоит село. Ни город. Ни вся земля наша”.
Література покликана піднімати і висвітлювати проблеми, які хвилюють суспільство і людство в цілому. Твори літератури, в тій чи іншій мірі, сприяють моральному вихованню, розкриваючи через призму образів основні вади людей і зачіпаючи найважливіші філософські питання.
Багатогранна і в той же час глибока за змістом казка «Маленький принц» піднімає безліч проблем сучасного людства. Антуан де Сент-Екзюпері дуже сильно переживав трагічні часи Другої світової війни, переживав про долю не тільки рідної Франції, але й про людство в цілому.
Написана в 1943 році казка «Маленький принц» серед інших, піднімала, насамперед, проблему людяності і проблему «черствіння» душі. Роблячи провідником своїх ідей дитину, автор підкреслює, що саме діти є носіями неперевершеної інтуїції і мудрості, резонуючими з самого Всесвіту. У той же час «світ дорослих» зображується виключно з негативного боку – це світ жадібних, злих, дурних і просто нещасних людей, які втратили істинний сенс життя і страждають від порожнечі і самотності.
Ще однією проблемою, яка випливає з попередньої і охоплює всю систему образів твору, є проблема сутності буття самої людини. Екзюпері розкриває її, проводячи свого головного героя через випробування сумнівом у власних силах і приводячи до висновку, що всі життя людини є шляхом вдосконалення і усвідомлення глибини простих істин.
Автор проводить ідею, що досягти цієї мети можна виключно, відкривши свою душу іншому. Це ще одна проблема, порушена у творі – проблема любові і відповідальності. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили …» Часом усвідомити свою відповідальність за іншу людину і прийняти її варто титанічних зусиль, але саме це зусилля допомагає позбутися від внутрішньої порожнечі і знайти сенс життя: «Найголовніше – те, чого не побачиш очима…»
Проблематику казки доповнює тема дружби і вірності. В особі Лиса, Маленький принц знаходить істинного і відданого друга, який розкриває йому одну з істин: «Зорко лише серце…» Завдяки Лису, Маленький принц долає внутрішні сумніви і знаходить гармонію розуміння. «Добре, якщо у тебе колись був друг, нехай навіть треба померти».
Життя як шлях і смерть як завершальний етап певного витка у розвитку людської душі лише підкреслюють і без того глибоку філософську риторику сутності людського буття.
Объяснение: