Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю.
Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
ответ: Если это твір,то вот
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю.
Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
“Жизнь в уездном городе до приезда ревизора”
Одним из первых произведений Николая Васильевича Гоголя была комедия
«Ревизор» , где он вывел на сцену целую галерею русских типов. Комедия не
клевета на современную писателю жизнь, а ее отражение. Эпиграф к комедии
подтверждает это: “На зеркало неча пенять, коли рожа крива”.
В произведении показывается жизнь в уездном городе после получения
известия о прибытии ревизора. Эта весть напугала чиновников, так как они
боялись потерять свою доходную должность. Конечно, на это были причины. Так
в чем же они заключались? Какова была жизнь города до приезда Хлестакова?
На первый взгляд жизнь в городе благоприятная, чинная, но под этой
маской благоприятности, ханжества находится вся неприглядность
непристойного на руку российского чиновничества.
Основным поводом для беспокойств главных героев был беспорядок,
творившийся, куда ни посмотри: церковь при богоугодном заведении, на
которую пять лет тому назад была ассигнована сумма, даже не начинала
строиться. “В эти две недели высечена унтер-офицерская жена! Арестантам не
выдавали провизии! На улицах кабак, нечистота! ”, - говорит сам городничий.
Полицейский Держиморда, для порядка, всем ставит фонари под глазами – и
правому и виноватому. А посмотреть на солдат? “Эта дрянная гарниза наденет
только сверху рубашки мундир, а внизу ничего нет”.
“Отцы” уездного города – мздоимцы и бездельники, были заняты только
удовлетворением своих желаний и прихотей, жизнь города их совершенно не
интересовала.
Судья ездит только за зайцами, в присутственных местах держит собак.
Он позволяет сторожам разводить гусей с маленькими гусенками в передней
уездного суда, а от заседателя такой запах, будто бы он сейчас вышел из
винокурного завода. Да и поведение самого судьи Аммоса Федоровича
предосудительно: “Я говорю всем открыто, что беру взятки, но чем взятки?
Борзыми щенками”, - слышим мы от него.
Неменьший беспорядок творился и в больнице. Здесь не только дорогих
лекарств не употребляют, здесь даже лекарь по-русски ни слова не знает.
“Человек простой: если умрет, то и так умрет; если выздоровеет, то и так
выздоровеет”, - рассуждает Артемий Филиппович.
Здешний почтмейстер совершенно ничего не делает. От этого все дела в
большом запущении, посылки задерживаются. Вместо того чтобы работать, он
без зазрения совести распечатывает и читает письма: “Смерть люблю узнать,
что есть нового на свете”.
Но хуже всех городничий. Взятка – вот его главное оружие. До приезда
ревизора он не только не заботился о подчиненных его власти горожанах, он
обирал купцов, тратил казенные деньги на собственные нужды.
Но почему же все чиновники города “n” хоть и боятся приезда
ревизора, все же не выполняют своих обязанностей? Мне кажется, это
происходит оттого, что люди этого города считают, что нет такого человека,
которого нельзя было бы подкупить, в том числе и ревизора.
О своем произведении Гоголь писал: “Я решил собрать все дурное, какое
я только знал, и за одним разом над ним посмеяться – вот происхождение
“Ревизора”. Писатель был честным художником, он показал подлинную жизнь
России, суровую и драматичную, и в этом его заслуга.
Объяснение: 4 действие в подарок к 1