Басня Дмитриева «Муха» есть не что иное, как перевод басни французского поэта Пьера Вилье, восходящей, в свою очередь, к античной басне. По другим сведениям – французский автор к басенному жанру никогда не обращался, и произведений, где главным героем была бы муха, у него нет. Начало басни повествует о Мухе, сидящей на роге у Быка, который после праведных трудов с плугом тащится на покой. По пути домой Мухе встречается сестра, и на ее вопрос «Откуда ты?», высокомерно заявляет: «Откуда? — Мы пахали». Автор не уточняет, где была Муха во время пахоты: так и ютилась на роге у Быка, пребывая в полном бездействии, или ловко присоединилась к нему во время возвращения домой. Но она не преминула гордо сообщить сестре о сопричастности к делу. В конце произведения – мораль (заключительное рассуждение). Да, порой мы сталкиваемся с ситуацией, когда кто-то, совершенно не заботясь об истинном положении вещей, беззастенчиво присваивает себе чужие достижения. Зачем следовать истине, когда можно спокойно хвастануть? ответ Мухи — «Мы пахали» пошел в народ и стал некой идиомой. Почему она прижилась? Потому что описанная ситуация слишком типична, она шагает из века в век. Как стало возможным то, что Муха смогла приписать себе чужие трудовые достижения? Просто потому, что она оказалась рядом, и сумела воспользоваться ситуацией. Басня Дмитриева «Муха» популярна не только в России, но и в других странах. Так, например, в двух разных вариантах она переведена на немецкий язык. Басня существует в немецком переводе Ганса Бауманна в антологии «Russische Lyrik 1185–1963». Автор второго варианта — Уве Грюнинг.
характеристика братів – «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; – «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»; – «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»
Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»; – «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». – «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог
Начало басни повествует о Мухе, сидящей на роге у Быка, который после праведных трудов с плугом тащится на покой. По пути домой Мухе встречается сестра, и на ее вопрос «Откуда ты?», высокомерно заявляет: «Откуда? — Мы пахали». Автор не уточняет, где была Муха во время пахоты: так и ютилась на роге у Быка, пребывая в полном бездействии, или ловко присоединилась к нему во время возвращения домой. Но она не преминула гордо сообщить сестре о сопричастности к делу. В конце произведения – мораль (заключительное рассуждение).
Да, порой мы сталкиваемся с ситуацией, когда кто-то, совершенно не заботясь об истинном положении вещей, беззастенчиво присваивает себе чужие достижения. Зачем следовать истине, когда можно спокойно хвастануть?
ответ Мухи — «Мы пахали» пошел в народ и стал некой идиомой. Почему она прижилась? Потому что описанная ситуация слишком типична, она шагает из века в век.
Как стало возможным то, что Муха смогла приписать себе чужие трудовые достижения? Просто потому, что она оказалась рядом, и сумела воспользоваться ситуацией.
Басня Дмитриева «Муха» популярна не только в России, но и в других странах. Так, например, в двух разных вариантах она переведена на немецкий язык. Басня существует в немецком переводе Ганса Бауманна в антологии «Russische Lyrik 1185–1963». Автор второго варианта — Уве Грюнинг.
характеристика братів – «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; – «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»; – «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»
Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»; – «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». – «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог