Денис фонвизин "недоросль" для читательского дневника 1. сведения об авторе2. тема,проблема,мысли 3. основные события и герои 4. ваше впечатление за ранее
Говорится о плачевном состоянии людей, которые находятся в нищете. У главного героя заболевает дочка и вылечить её не могут. В последние дни её жизни она хочет только взглянуть на зеленый сад, но отец не мог часто её туда возить, т.к. было дорого. Затем решается добиться того, чтобы рядом с ними построили садик вместо пустыря. Но всё безуспешно. Лишь в день похорон дочери он видит, как рабочие начинают делают сад на месте пустыря, и рыдает: «Теперь и у наших деточек свой садик будет. А то разве нам можно на конках ездить, Яковлевна? Ведь это не шутка — 44 копейки туда и обратно». Очень грустный рассказ.
Емма Андієвська «Казка про Яян». Прихований повчальний зміст творуЕмма Андієвська «Казка про яян». «Я» і зовнішній світ, «Я» та інші люди»Але чому ж саме Дім на горі?Казка «Апулея»
Усі казки логічно зв’язані між собою, вони ніби дифузно протикають одна в одну. Звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. Авторка може тільки поглиблювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв’язок між ними зберігається завжди.
Своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. Він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.
Серед казок Емми Андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «Казка про яян».
Перед викладом змісту має місце вступ, в якому здійснюється розмова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і шакалом. Зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у світі, свій зв’язок із людиною.
Консервна бляшанка: «...з ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. Люди гадають собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».
Шакал: «...щойно я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. Я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і лишається тільки душа шакала. Мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стримує мене. Справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм на думку не спаде ставитися до нас, як до людей, а на цьому ми завжди терпимо».
Нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втішитися почергово розповіддю казок. Вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.
Окремі, із запропонованих творів, супроводжуються коментарем-розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.
Наприклад, серед вибраних казок Емми Андієвської, є такі: «Говоряща риба», «Казка про Галайла», «Казка про рідину, подарунок моря», «Казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «Казка про бика й метелика», «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «Казка про кулі зла», «Казка про Яян», «Казка про мандрівника».
На світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшанкою. «Час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіванням на нову зустріч. Але шакал іншої думки: «Не чекай. Я ніколи нічого не обіцяю. Обов’язки не для мене. Повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».
4. Опрацювання твору Емми Андієвської «Казка про Яян» (2000)
У главного героя заболевает дочка и вылечить её не могут. В последние дни её жизни она хочет только взглянуть на зеленый сад, но отец не мог часто её туда возить, т.к. было дорого. Затем решается добиться того, чтобы рядом с ними построили садик вместо пустыря. Но всё безуспешно. Лишь в день похорон дочери он видит, как рабочие начинают делают сад на месте пустыря, и рыдает: «Теперь и у наших деточек свой садик будет. А то разве нам можно на конках ездить, Яковлевна? Ведь это не шутка — 44 копейки туда и обратно».
Очень грустный рассказ.
Усі казки логічно зв’язані між собою, вони ніби дифузно протикають одна в одну. Звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. Авторка може тільки поглиблювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв’язок між ними зберігається завжди.
Своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. Він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.
Серед казок Емми Андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «Казка про яян».
Перед викладом змісту має місце вступ, в якому здійснюється розмова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і шакалом. Зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у світі, свій зв’язок із людиною.
Консервна бляшанка: «...з ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. Люди гадають собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».
Шакал: «...щойно я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. Я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і лишається тільки душа шакала. Мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стримує мене. Справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм на думку не спаде ставитися до нас, як до людей, а на цьому ми завжди терпимо».
Нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втішитися почергово розповіддю казок. Вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.
Окремі, із запропонованих творів, супроводжуються коментарем-розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.
Наприклад, серед вибраних казок Емми Андієвської, є такі: «Говоряща риба», «Казка про Галайла», «Казка про рідину, подарунок моря», «Казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «Казка про бика й метелика», «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «Казка про кулі зла», «Казка про Яян», «Казка про мандрівника».
На світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшанкою. «Час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіванням на нову зустріч. Але шакал іншої думки: «Не чекай. Я ніколи нічого не обіцяю. Обов’язки не для мене. Повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».
4. Опрацювання твору Емми Андієвської «Казка про Яян» (2000)
4.1. Виразне читання твору.