В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н
В коротком, но проницательном рассказе, Антон Павлович передаёт не только пропасть между интересами взрослых и детей, но и высветляет грязь низменных желаний людей того времени (быть может не только того).
Видение мира Гриши не запятнанно рутиной, что успела испытать няня. Совсем юный, Гриша не может понять низменных желаний взрослых. Лишь только строевой шаг солдат готов заворожить наивного ребёнка. Он хватает апельсин, любуется стёклышком; он полон энергии и не замечает серости вокруг.
Что за серость в жизни простого ребёнка? Она заключается в грубости и безразличии всех взрослых вокруг. Отец не уделяет ему времени, мать так же не балует вниманием. Но наиболее ненавистна Чехову няня. Как может человек, воспитывающий другого, блудить? Как может дать водки совсем молодому ребёнку? Как может "обниматься в тёмном уголке " с первым встречным солдатом?
Однако можем ли мы судить няню? Нет. И не делает этого автор. Ибо времена его жизни, времена царской России, были феодальными. А значит, что простой люд не имел возможности развиваться духовно, а свои желания, свои чувства мог выразить лишь песней да водкой. Это тянулось от покаления к покалению, деградация большинства и поднятие на этом фоне различных помещеков и дворян.
Главный же вопрос, который встал предо мною после прочтения: а сильно ли изменились люди на Руси? Ведь и сегодня многие называют отдыхом пьянку и похоть.
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н
В коротком, но проницательном рассказе, Антон Павлович передаёт не только пропасть между интересами взрослых и детей, но и высветляет грязь низменных желаний людей того времени (быть может не только того).
Видение мира Гриши не запятнанно рутиной, что успела испытать няня. Совсем юный, Гриша не может понять низменных желаний взрослых. Лишь только строевой шаг солдат готов заворожить наивного ребёнка. Он хватает апельсин, любуется стёклышком; он полон энергии и не замечает серости вокруг.
Что за серость в жизни простого ребёнка? Она заключается в грубости и безразличии всех взрослых вокруг. Отец не уделяет ему времени, мать так же не балует вниманием. Но наиболее ненавистна Чехову няня. Как может человек, воспитывающий другого, блудить? Как может дать водки совсем молодому ребёнку? Как может "обниматься в тёмном уголке " с первым встречным солдатом?
Однако можем ли мы судить няню? Нет. И не делает этого автор. Ибо времена его жизни, времена царской России, были феодальными. А значит, что простой люд не имел возможности развиваться духовно, а свои желания, свои чувства мог выразить лишь песней да водкой. Это тянулось от покаления к покалению, деградация большинства и поднятие на этом фоне различных помещеков и дворян.
Главный же вопрос, который встал предо мною после прочтения: а сильно ли изменились люди на Руси? Ведь и сегодня многие называют отдыхом пьянку и похоть.