старики афанасий иванович товстогуб и жена его пульхерия ивановна живут уединённо в одной из отдалённых деревень, называемых в малороссии старосветскими. жизнь их так тиха, что гостю, заехавшему ненароком в низенький барский домик, утопающий в зелени сада, страсти и тревожные волнения внешнего мира кажутся не существующими вовсе. маленькие комнаты домика заставлены всевозможными вещицами, двери поют на разные лады, кладовые заполнены припасами, приготовлением которых беспрестанно заняты дворовые под пульхерии ивановны. несмотря на то что хозяйство обкрадывается приказчиком и лакеями, благословенная земля производит всего в таком количестве, что афанасий иванович и пульхерия ивановна совсем не замечают хищений.
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче , що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
ответ:
старики афанасий иванович товстогуб и жена его пульхерия ивановна живут уединённо в одной из отдалённых деревень, называемых в малороссии старосветскими. жизнь их так тиха, что гостю, заехавшему ненароком в низенький барский домик, утопающий в зелени сада, страсти и тревожные волнения внешнего мира кажутся не существующими вовсе. маленькие комнаты домика заставлены всевозможными вещицами, двери поют на разные лады, кладовые заполнены припасами, приготовлением которых беспрестанно заняты дворовые под пульхерии ивановны. несмотря на то что хозяйство обкрадывается приказчиком и лакеями, благословенная земля производит всего в таком количестве, что афанасий иванович и пульхерия ивановна совсем не замечают хищений.
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче , що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».
«вибив меча з його руки».